Річард Гелмс

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гелмс.

Річард Макґарра Гелмс (англ. Richard McGarrah Helms; 30 березня 1913, Сен-Девідс^[en] Пенсільванія, США — 23 жовтня 2002, Вашингтон, округ Колумбія, США) — американський державний діяч, дипломат, Директор Центральної розвідки США (30 червня 1966 — 2 лютого 1973)^[1].

Річард Гелмс англ. Richard Helms
Річард Гелмс
Прапор Директор Центральної розвідки США
30 червня 1966 — 2 лютого 1973
Попередник:	Вільям Рейборн
Наступник:	Джеймс Р. Шлезінґер
Народження:	30 березня 1913(1913-03-30) Філадельфія, Пенсільванія, США
Смерть:	23 жовтня 2002(2002-10-23) (89 років) Вашингтон, округ Колумбія, США
Причина смерті:	мієломна хвороба
Поховання:	Арлінгтонський Національний Цвинтар
Країна:	США
Освіта:	Інститут ле Розі Вільямс коледж
Партія:	незалежний політик
Діти:	Денніс
Військова служба
Роки служби:	1943 — 1946
Рід військ:	ВМС США
Звання:	лейтенант ВМС США
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Річард Гелмс народився 30 березня 1913 року в Сент-Девідс^[1], фешенебельному передмісті Філадельфії, у сім'ї процвітаючого бізнесмена, керівника підприємства «Alcoa, inc». Виріс у Саут-Оранжі, штат Нью-Джерсі. У дитинстві два роки мешкав у Європі, навчався в Німеччині та Швейцарії, де опанував німецьку та французьку мови. У 1935 році закінчив з відзнакою Вільямс коледж у Массачусетсі, отримавши ступінь бакалавра, після чого працював журналістом. У 1936 році направлений в якості кореспондента «United Press» на Олімпійські ігри в Берлін. Під час Олімпійських ігор Гелмсу вдалося взяти інтерв'ю у Адольфа Гітлера. Гелмс залишає через рік «United Press» та переходить працювати в газету «Indianapolis Times», де за два роки він займає посаду завідувача рекламним відділом.

Річард Гелмс та президент Ліндон Джонсон. 8 квітня 1965 року

Річард Гелмс. 27 березня 1968

У 1942 році призваний на дійсну військову службу, пройшов 60-денну підготовку на курсах при Гарвардському університеті, після чого отримав звання лейтенанта Військово-морських сили США. Перебував на штабній роботі. З серпня 1943 року — співробітник Управління стратегічних служб, працював у Великій Британії та Люксембурзі, а після закінчення Другої світової війни у Німеччині.

У 1946 році Річард Гелмс звільнився з ВМС і працював цивільним фахівцем у відділі таємних операцій, переданому з розформованого Управління стратегічних служб в Міністерство оборони США. Відповідав за розвідувальну і контррозвідувальну роботу в Німеччині, Австрії та Швейцарії. У вересні 1947 року переходить в Центральне розвідувальне управління.

З липня 1952 року Річард Гелмс виконував обов'язки начальника з операцій у Директорат планування ЦРУ. З 1962 року — заступник директора Центральної розвідки з планування і керівник Директорату планування.

28 квітня 1965 року Річард Гелмс призначений 1-й заступник Директора Центральної розвідки президентом Ліндоном Джонсон, та затверджений Сенатом. Вступив на посаду одночасно з директором Рейборном. Після відставки Рейборна 18 червня 1966 року, президентом Джонсоном, призначений Директора Центральної розвідки та очільником ЦРУ. Очолював розвідку до 2 лютого 1973 року. Річард Гелмс був звільнений у відставку за протидію спробам президента Річарда Ніксона зам'яти Вотергейтський скандал^[2].

Річард Гелмс був послом США в Ірані з березня 1973 по січень 1977 року.

У 1977 році Річарда Гелмса було притягнуто до судової відповідальності за звинуваченням у даванні неправдивих свідчень Сенату, оскільки у 1973 році Гелмс заперечував участь ЦРУ в поваленні президента Чилі Сальвадора Альєнде. Річард Гелмс визнав себе винним і за угодою з Міністерством юстиції був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і штрафу в 2000 доларів. Це єдиний випадок, коли очільника ЦРУ притягувався до судової відповідальності.

Після відходу з державної служби займався бізнесом, заснував консалтингову фірму «Safeer».

У 1983 році був членом президентської комісії з національної безпеки при Рональді Рейгані^[3].

Особисте життя

У 1939 році Річард Гелмс одружився з Юлією Брецман Шилдс, скульпторкою, яка була старша за нього на шість років. У Джулії було двоє дітей від попереднього шлюбу. З Джулією у Гелмса був спільний син Денніс. Цей шлюб розпався у 1967 році^[4][5]. Пізніше Гелмс одружився з Синтією Макелві, уродженкою Англії.

Смерть

Річард Гелмс помер від мієломної хвороби 23 жовтня 2002 року^[6], похований на Арлінгтонському національному цвинтарі.

Нагороди

У 1983 році нагороджений президентом Рональдом Рейганом «Медаллю національної безпеки».

У кіно

• 1977 — у телесеріалі «Вашингтон за закритими дверима»^[en], за романом Джона Ерліхмана^[en] «Компанія», Річард Гелмс є прототипом Вільяма Мартіна. Роль Вільяма Мартіна зіграв актор Кліфф Робертсон.
• 1995 — у фільмі Олівера Стоуна «Ніксон» роль Річард Гелмса виконав актор Сем Вотерстон. Сцена за участю Гелмса не потрапила в основну версію фільму і присутня лише у авторській версії.
• 2006 — у шпигунському трилері Роберта Де Ніро «Хибна спокуса», Річард Гелмс є прототипом Річарда Гейеса. Роль Річарда Гейеса зіграв Лі Пейс.

Джерела

• Richard Helms with William Hood. A Look Over My Shoulder: A Life in the Central Intelligence Agency. New York: Random House 2003.
• Thomas Powers, The Man Who Kept the Secrets: Richard Helms and the CIA. New York: Alfred A. Knopf 1979.
• Ralph E. Weber, editor, "Richard M. Helms" pp. 239–312 in Weber (1999).
  • Harold Jackson, «Richard Helms. Director of CIA whose lies about the overthrow of Allende's Chilean government led to his conviction» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], Oct. 23, 2002, obituary in The Guardian.
  • Christopher Marquis, «Richard M. Helms Dies at 89; Dashing Ex-Chief of the C.I.A.» [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.], Oct. 23, 2002, obituary in The New York Times.
  • Jefferson Morley, «The Gentleman Planner of Assassinations. The nasty career of CIA Director Richard Helms» [Архівовано 26 липня 2017 у Wayback Machine.], Nov. 1, 2002, obituary in Slate.
• Robert M. Hathaway & Russell Jack Smith, Richard Helms as Director of Central Intelligence 1966-1973 [Архівовано 20 жовтня 2018 у Wayback Machine.], edited by J. Kenneth McDonald. Washington: Center for the Study of Intelligence 1993. Written by members of the CIA's History Staff, this 230-page book (as photocopied, with white-outs) was released to the public by the Agency in 2006.
• David S. Robarge, «Richard Helms: The Intelligence Professional Personified. In memory and appreciation» [Архівовано 12 листопада 2014 у Wayback Machine.], 2007 CIA article.
• A Life in Intelligence - The Richard Helms Collection [Архівовано 29 липня 2016 у Wayback Machine.]. Documents and literature at CIA website.