Річард Робертс

Річард Джон Робертс (англ. Richard John Roberts; 6 вересня 1943, Дербі, Англія) — британський біохімік та молекулярний біолог. Відкрив Інтрони еукаріотичної ДНК і механізм сплайсингу. У 1993 році разом з Філіпом Шарпом Робертс отримав Нобелівську премію з фізіології або медицини 1993 року «за відкриття, незалежно один від одного, переривчастої структури гену». Робертс є примітним критиком релігії та членом руху Brights.

Річард Джон Робертс
англ. Richard John Roberts англ. Richard John Roberts
Ім'я при народженні	англ. Richard John Roberts
Народився	6 вересня 1943(1943-09-06) (82 роки) Дербі, Англія, Велика Британія
Країна	Велика Британія
Діяльність	біолог, біохімік, викладач університету
Alma mater	Університет Шеффілда[1] Beechen Cliff Schoold
Галузь	біохімія
Заклад	New England Biolabsd Гарвардський університет Cold Spring Harbor Laboratoryd Cold Spring Harbor Laboratoryd[2] Cold Spring Harbor Laboratoryd[3] Гарвардський університет[4]
Вчителі	Джеймс Ватсон
Членство	Європейська організація молекулярної біології Американська академія мистецтв і наук Лондонське королівське товариство[5]
Відомий завдяки:	переривчаста структура еукаріотичної ДНК: інтрони та екзони
Нагороди	Нобелівська премія з фізіології або медицини (1993)
Річард Робертс у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Робертс.

Біографія

Річард Джон Робертс народився 6 вересня в знаменитому англійському містечку Дербі в сім'ї автомеханіка. Мати була домогосподаркою. Коли Робертсу виповнилося 4 роки, сім'я переїхала до містечка Бат, де він і закінчив школу. Школа була пізніше названа на його честь. У 1965 році Робертс закінчив Університет Шеффілда (Шеффілд) і вступив там же в аспірантуру. Протягом одного року він практично закінчив дисертацію по дослідженню флавоноїдів і, маючи вільний час, зацікавився молекулярною біологією. Після захисту дисертації в січні 1969 року Робертс переїхав в Гарвардський університет, де інтенсивно займався транспортною РНК і дізнався про роботи Даніела Натанса по рестрикційних ферментах , що відкрили шлях до детального вивчення ДНК. У 1973 році Робертс переїхав в лабораторію в Колд Спрінг Харбор (Нью-Йорк. Використовуючи зібрану колекцію рестриктаз, відомих раніше і виявлених в лабораторії, Робертс вивчав аденовірус-2, зокрема ділянки ініціації і закінчення прочитування в вірусній матричній РНК. Однак, у певний момент він перемкнувся на дослідження сплайсингу РНК.

У 1992 році перейшов в біотехнологічну компанію Нью-Інгланд Біолабс, яка налагодила виробництво рестриктаз для лабораторного використання.

У 1993 році разом Робертс і Шарп отримали Нобелівську премію з фізіології або медицини «за відкриття, незалежно один від одного, переривчастої структури гену».