Сакмарська ТЕЦ

Сакмарська ТЕЦ — теплова електростанція у Оренбурзькій області Росії, у північній промисловій зоні міста Оренбург.

Сакмарська ТЕЦ

51°50′36″ пн. ш. 55°05′55″ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Росія
Введення в експлуатацію	1969 (турбіна 1), 1972 (турбіна 3), 1973 (турбіна 4), 1985—1986 (турбіни 5 — 5)
Модернізація	2005 (заміна турбіни 2)
Вид палива	природний газ
Водозабір	Сакмара
Котельні агрегати	2 парові Таганрозький котельний завод ТГМ-84А (котли 1 — 2), 1 паровий Таганрозький котельний завод ТГМ-84Б (котел 3), 2 Таганрозький котельний завод ТГМЕ 464 (котли 4 — 5), 2 водогрійні Бійський котельний завод ПТВМ-100 (водогрійні 1 та 2), 2 водогрійні Барнаульський котельний завод КВГМ-180 (водогрійні 3 та 4), 1 водогрійний Бійський котельний завод КВГМ-209-150 (водогрійний 5)
Турбіни	всі парові, 1 Ленінградський металічний завод ПТ-60-130/13 / ПТ-65-130/13 (турбіна 1, до / після модернізації), 1 Ленінградський металічний завод ПТ-60-130/13 / 1 Уральський турбінний завод ПТ-65/75-130/13 (турбіна 2, до / після заміни), 1 Уральський турбінний завод Т-50-130 (турбіна 3); 1 Уральський турбінний завод Т-55/60-130 / Т-60/65-130 (турбіна 4, до / після модернізації); 2 Уральський турбінний завод Т-110/120-130-4 (турбіни 5 та 6)
Електрогенератори	3 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-60-2 + 1 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-63-2 (турбоагрегати 1 — 4), 2 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-110-2ЕУ3 (турбогенератори 5 та 6)
Встановлена електрична потужність	460 (2021)
Встановлена теплова потужність	1560 Гкал/год
Материнська компанія	ПАО «Т Плюс»
ідентифікатори і посилання
Сакмарська ТЕЦ

Котельне господарство ТЕЦ отримало п'ять парових котлів Таганрозького котельного заводу — в 1969 та 1970 два типу ТГМ-84А продуктивністю по 420 тонн пари на годину, в 1972-му один типу ТГМ-84Б продуктивністю 420 тон пари на годину і в 1985 та 1986 роках два типу ТГМЕ 464 продуктивністю по 500 тон пари на годину. Вони живили шість парових турбін:

• дві введені наприкінці 1960-х років виробництва Ленінградського металічного заводу типу ПТ-60-130/13 потужністю по 60 МВт (станційні номери 1 та 2);
• запущена в 1972-му турбіна Уральського турбінного заводу типу Т-50-130 потужністю 50 МВт (номер 3);
• введена в 1973-му турбіна Уральського турбінного заводу типу Т-55/60-130 потужністю 60 МВт (номер 4);
• дві введені в 1985 та 1986 роках турбіни від Уральського турбінного заводу типу Т-110/120-130-4 потужністю по 110 МВт (номери 5 та 6).

Крім того, теплову потужність станції підсилили за рахунок п'яти водогрійних котлів двох від Бійського котельного заводу типу ПТВМ-100 продуктивністю по 100 Гкал/год, двох від Барнаульського котельного заводу типу КВГМ-180 продуктивністю по 180 Гкал/год та одного від Бійського котельного заводу типу КВГМ-209-150 продуктивністю 209 Гкал/год.

В 2005-му турбіну № 2 замінили на нову від Уральського турбінного заводу типу ПТ-65/75–130/13 потужністю 65 МВт. Крім того, до кінця 2000-х була проведена модернізація турбіни № 1 зі збільшенням потужності на 5 МВт та переномінуванням на ПТ-65-130/13 та турбіни № 4 зі збільшенням потужності на 5 МВт та переномінуванням на Т-60/65-130.

Станція розрахована на споживання природного газу. Останній спершу надійшов по трубопроводу Совхозне — Оренбург, а з другої половини 1970-х почали роботу Оренбурзький газопереробний завод та трубопровід Домбаровка – Оренбург.

Видалення продуктів згоряння через два димарі висотою 179 метрів та 120 метрів.

Воду для технологічних потреб отримують з річки Сакмара.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працює під напругою 110 кВ.^{[1][2][3][4][5][6]}