Сакське письмо

Сакське письмо (ще Іссикське письмо)  — частково дешифроване письмо іранського племені саків Семиріччя^[1] чи одна «з груп абеток, створених кочовими спільнотами у різних частинах Азії»,^[2], силабарія, відоме з низки пам'яток від щонайпізніше IV ст. до н. е. до V/VI ст. н. е.

У XX ст. було зроблено низку спроб перекладу написів, але жодну з них не визнано задовільною (як приклад — спроба прочитання тексту трилінгви з Дашт-і-Навура, яку зробив Я. Гарматта,^[3] але «відповідність його прочитання є сумнівною»^[4]).^[5]

Від моменту, коли було знайдено Іссикський напис, та до останнього часу публікується велика кількість літератури, у якій робляться спроби пов'язати сакське письмо з так званим тюркським рунічним письмом. Не вдаючись до аналізу якості цих напрацювань, варто навести наступні констатації, які й досі не втратили актуальності.

«Слід зазначити, що форма знаків цієї писемності..., разом зі знаками на іссикській чаші, й в найпізніших з зазначених написів не виявляють системної відповідності давньотюркській руніці, тому генетично пов' язати ці писемності неможливо.»[1]

«Оскільки у напису з Дашт-е-Навура дві версії — бактрійською та пракрітом — відображають офіційні мови та писемності Кушанського царства, ми маємо право припустити, що й письмо третьої версії було досить поширеним у цій державі й належало певній частині його строкатого в етнічному плані населення… Судячи з повідомлень епіграфічних джерел та пам'яток кушанського мистецтва, цими прибульцями були швидше саки, тому невідому писемність можливо ймовірно пов'язати з сакським середовищем.»[1]

Сучасний стан досліджень

Наразі відомо близько 30 написів, які походять переважно з території античної Бактрії (окрім Іссикської). Можна констатувати, що сакське письмо було однією з найпоширеніших та найуживаніших абеток на теренах Кушанського царства за часів Віми Такту та Віми Кадфіза.

За попереднім аналізом виділено три різних абетки, які відносяться до одного типу письма.

1. Найдавніша

Іссикський напис.

Найдавніша абетка — напис з Есікського кургану^[6] та напис з Ай-Ханума^[7] (IV—II ст. до н. е.).^[2] Обидва написи мають п'ять спільних знаків (за нумерацією C. Rapin — 4, 6, 12, 13, 18 (див. нижче)).^[7]

Напис з кургану Есік

Докладніше: Іссикське рунічне письмо

Іссикський напис на срібній чаші складається з 25-26 знаків (близько 16 відмінних), написаних справа ліворуч двома рядками. Три знаки мають схожість з пізнішими тюрськими рунами. Щодо структури знаків — графемоутворюючими є короткі диагональні риски. Окремі знаки мають подібність до низки архаїчних писемностей (хароштхі тощо).^[1][8]

Напис з Ай-Ханума

Айханумський напис.

Айханумський напис зроблено на срібному злитку. Як й іссикський, напис з Ай-Ханума написано зправа ліворуч, він складається з 21 знака, з яких три останні (19-21) пошкоджено, а з решти вісімнадцяти — одинадцять оригінальних. Знак 16 безумовно є знаком поділу.^[7]

2. Напис з Сурх-Коталу (поч. II ст.)^[9]

Напис з Сурх-Коталу.

У фрагментованому напису з Сурх-Коталу головною особливістю є введення в текст курсивних літер грецької абетки (α та β). Певні знаки мають подібність до знаків найдавнішого часу, певні — до знаків з Дешт-і-Навура тощо.

Фрагмент трилінгви з Дашт-і-Навуру, написаний сакським письмом (III) та хароштхі (IV).

3. Найпоширеніша

Найпоширеніша — написи з Дашт-і-Навура,^[10] Кара-Тепе, Хатин-Рабата, Кампир-Тепе та Кош-Тепе^[11] саме ця абетка весь час доповнюється новими знахідками (I—V/VI ст.). Абетка складається з близько тридцяти знаків, які використано у різних написах, та декількох знаків, відомих лише з напису Дашт-і-Навура.^[2]

Після аналізу новознайденої білінгви з ущелини Алмосі в Таджикистані С. Бонманн, Я. Галфманн, Н. Коробзов дійшли наступних висновків:

• сакське письмо, як і хароштхі, походить від імперського арамейського, яке свого часу було поширене в Перській імперії;
• мова письма — невідома середньоіранська мова;
• прочитано 15 знаків цього письма (близько половини).^[12]