Салаватська ТЕЦ

Салаватська ТЕЦ — теплова електростанція у Башкортостані.

Салаватська ТЕЦ

53°23′49″ пн. ш. 55°53′15″ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Салават
Введення в експлуатацію	1953—1964
Вид палива	природний газ
Котельні агрегати	1 паровий Таганрозький котельний завод (котел 5, виведений з експлуатації), 1 паровий Таганрозький котельний завод Е-230-100К (котел 9), 2 парові Таганрозький котельний завод Е-220-100К (котли 11 та 12), 3 Таганрозький котельний завод Е-220-100ГМ (котли 13 — 15), 1 водогрійний Бійський котельний завод ПТВМ-180 (водогрійний котел 2, виведений з експлуатації)
Турбіни	всі парові, 2 Ленінградський металічний завод ПТ-25-90 / ПТ-30-90 (турбіни 3 та 4, до / після модернізації, виведені з експлуатації), 1 Уральський турбінний завод ПТ-25-90 (виведена з експлуатації), 1 Харківський турбогенераторний завод Р-25-90 (виведена з експлуатації), 3 Ленінградський металічний завод ПТ-60-130/13 (турбіни 7, 9 та 10), 1 Уральський турбінний завод Р-6-90/31 (турбіна 8, виведена з експлуатації)
Встановлена електрична потужність	304 (1966), 245 (2011), 180 (середина 2010-х)
Встановлена теплова потужність	1027 Гкал/год (2011)
Материнська компанія	«Свердловська енергогазова компанія»
Сайт	bgkrb.ru/activities/business/144.pl
ідентифікатори і посилання
Салаватська ТЕЦ

Будівництво станції почалось в 1949 році. У 1951-му на майданчик надійшли дві вивезені з Німеччини турбіни та шість котлів. Втім, офіційно датою запуску ТЕЦ вважається 1953 рік, коли ввели в дію дві парові турбіни виробництва Ленінградського металічного заводу типу ПТ-25-90 потужністю по 25 МВт (станційні номери 3 та 4). Надалі ТЕЦ доповнили ще шістьома турбінами:

• однією від Уральського турбінного заводу типу ПТ-25-90 потужністю 25 МВт;
• однією виробництва Харківського турбогенераторного заводу типу Р-25-90 потужністю 25 МВт;
• трьома запущеними в 1958, 1963 та 1964 роках турбінами Ленінградського металічного заводу типу ПТ-60-90/13 потужністю по 60 МВт (номери 7, 9 та 10);
• однією введеною у 1959-му турбіною Уральського турбінного заводу типу Р-6-90/31 потужністю 6 МВт.

Обладнання могло проходити модернізацію, так, турбіни № 3 та № 4 були доведені до рівня ПТ-30-90.

В 1966-му загальна потужність ТЕЦ досягнула 304 МВт.

Роботу турбін забезпечували численні парові котли, з яких станом на початок 2010-х залишались шість випущених Таганрозьким котельним заводом котлів — один типу Е-230-100К продуктивністю 230 тонн пари на годину (запущений в 1956, станційний номер 9), два типу Е-220-100К продуктивністю по 220 тонн пари на годину (1958, номери 11 та 12) та три типу Е-220-100ГМ продуктивністю по 220 тонн пари на годину (введені 1963, 1964 та 1965 роках, номери 13 — 15). Є відомості, що вже виведений з експлуатації котел № 5, який став до ладу в 1954-му, також був постачений Таганрозьким котельним заводом.

Для збільшення теплової потужності ТЕЦ доповнили водогрійним обладнанням, зокрема, в 1982-му став до ладу водогрійний котел № 2 виробництва Бійського котельного заводу типу ПТВМ-180 продуктивністю 180 Гкал/год.

В 2009-му оголосили про підготовку до виводу з експлуатації турбіни № 6. А станом на початок 2011-го ТЕЦ мала електричну потужність у 245 МВт та теплову потужність 1027 Гкал/год, при цьому в роботі залишались турбіни № 3, № 4, № 7, № 8, № 9 та № 10.

Станом на середину 2010-х потужність ТЕЦ впала до 180 МВт, що забезпечували турбіни № 7, № 9 та № 10. При цьому водогрійний котел № 2 також був виведений з експлуатації у 2014 році.

ТЕЦ використовує природний газ. На момент спорудження станції його джерелом могло бути розташоване неподалік Ішимбаївське нафтове родовище, а надалі стала можливою подача ресурсу по газопроводах Шкапово — Ішимбай та Кумертау – Ішимбай. 

Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ, 35 кВ та 6 кВ.^{[1][2][3][4][5][6]}