Санкт-Міхельська губернія

Санкт-Міхельська губернія (фін. Mikkelin lääni, рос. Санкт-Михельская губерния, швед. S:t Michels län)  — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії (Велике герцогство Фінляндія) в 1831—1917 та Фінляндії в 1917—1997 роках.

Санкт-Міхельська губернія
Герб
Центр	Гейнола (1831—1843 роки) Санкт-Міхе́ль (1843–1917) Міккелі (1917—1997)
Існування	1831–1997 роки
Утворено	1831
Площа	22 840[1] 21 628[2]
Населення	207 967 осіб (1993)
Наступники	Східна Фінляндія

Географія

Займала внутрішню частину Фінляндії. Межувала на півночі і північному сході з Куопіоською губернією, на південному сході і півдні — Виборзькою губернією, на заході і південному заході — Нюландською і Тавастгуською губерніями і на північному заході — Вазаською губернією.

З півночі на південь її перетинає низка пагорбів відомих як Савонсельке. По південно-східній і південно-західній околиці губернії проходила гряда Мала Сальпауссельке.

Історія

До 1809 року була частиною шведської губернії Кюменкартан. З 1811 року тут існувала російська Кюмменегордська губернія. Утворена маніфестом імператора Миколи I від 24 березня (5 квітня) 1831 року «Про поділ Великого князівства Фінляндського на вісім губерній» з Кюмменегордської губернії.

В часи російської імперії площа становила 22 840 км². Після здобуття Фінляндією незалежності 1917 року губернія зберегла свої кордони. Була перейменовано на губернію Міккелін. У 1918 році стала базою «Білої Фінляндії» під час громадянської війни у Фінляндії.

У 1960 році частину губернії було передано до губернії Центральна Фінляндія. 1997 року уся губернія увійшла до Східної Фінляндії.

Адміністративний устрій

Центром спочатку було місто Гейнола, а з 1843 року — Санкт-Міхель (звідси сама назва губернії). За часів Великого князівства Фінляндського поділялася на 4 повіти — Санкт-Міхельський, Гейноласький, Іоккаський і Рантасальміський, а також 21 ленсманський округ. Міста — Санкт-Міхель, Нейшлот і Гейнола, 636 сіл.

Губернатори часів Російської імперії

• Абрагам Йоаким Моландер-Норденгайм (1831—1837)
• Габріель Антон Кронштедт (1837—1840)
• Отто Абрагам Боіє (1840—1847)
• Олександр Теслеф (1847—1853)
• Карл Фабіан Лангенскійольд (1853—1854)
• Карл Еміль Седеркрейц (1854—1856)
• Бернгард Індреніус (1856)
• Самуель Вернер фон Троїль Старший (1856—1863)
• Теодор Себастьян Тілен (1863—1869)
• Карл Густав фон Креймер (1869—1873)
• Едвард Райнольд фон Аммондт (1874—1875)
• Ялмар Себастьян Норденстренг (1876—1883)
• Август Олександр Ярнефельт (1883—1884)
• Густав Аксель фон Троїль (1884—1889)
• Йоганнес Гріпенберг (1889—1891)
• Кнут Роберт Шпере (1891—1899)
• Леннарт Фрітьйоф Мунк аф Фулькіла (1900—1903)
• Олександр Ватаці (1903—1905)
• Антон Леонард фон Кноррінг (1905—1910)
• Еліел Ільмарі Вуорінен (1910—1911)
• Леон Арістід Сиреліус (1911—1916)
• Микола Сіллман (1916—1917)

Губернатори часів Фінляндії

• Аукусті Ахо (1917—1918)
• Ернст Розенквіст (1918—1927)
• Альбін Пулккінен (1927—1933)
• Еміль Яткола (1933—1948)
• Альпо Лумме (1949—1957)
• Урхо Кіукас (1957—1970)
• Вільйо Віртанен (1970—1979)
• Ууно Воутілянен (1979—1989)
• Юхані Кортесальмі (1989—1997)

Населення

У 1897 році мешкало 185 689 осіб, з яких фіни і карели становили 99,1 %, шведи — 0,9 %. На 1905 року чисельність населення збільшилося до 191 717.

Економіка

В період Російської імперії основу становило сільське господарство, насамперед вирощування злакових і тваринництво. Вирощували переважно жито, ячмінь, гречку, бобові, картоплю і овес, трохи пшениці. В 1910 році було 107,1 тис. голів великої рогатої худоби, 21,3 тис. коней. останніх в значній кількості вивозили з губернії. У 1861 році було засновано Санкт-Міхельське сільськогосподарське товариство.

Вагомий відсоток займала обробка деревини. В 1896 році лісопилок було 21, зокрема парових — 9, водяних — 12.

Фабрик і заводів в 1896 році було в містах 167, в сільській місцині — 336. Ливарних і металевих заводів було 55, з обробки каменю — 8, хімічних — 13, шкіряних — 82, паперових — 2, будівельних— 21, пивоварних — 5, харчових продуктів — 227. Велося добування озерної залізної руди.

Територією губернії було проведено залізниці Куопіо — Котка (1890 року) та Елісенваар — Нейшлот (1908 року).

За часів незалежності Фінляндії сільське господарства, видобуток та обробка руди, лісова промисловість набули стрімкого розвитку.