Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Санта-Круз (острів)
острів Сполучених Штатів Америки З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Острів Санта-Круз (англ. Santa Cruz Island) також Санта-Крус (ісп. Isla Santa Cruz) розташований біля південно-західного узбережжя Вентури, Каліфорнія, США. Це найбільший острів Каліфорнії[1] і найбільший з восьми островів архіпелагу Канальних островів і Національного парку Канальних островів[2]. Утворюючи частину північної групи Канальних островів, Санта-Крус має довжину 35 км і ширину 3 — 10 км із площею 249 952 км².
Берегова лінія острова має урвисті скелі, великі морські печери, бухти та піщані пляжі. Найвища точка — Пік Диявола, висотою понад 747 м. Центральна долина розділяє острів уздовж розлому острова Санта-Крус з вулканічними породами на півночі та старішими осадовими породами на півдні. Ці вулканічні породи зазнали сильного розтріскування під час етапу підняття, внаслідок якого утворився острів. У тріщинах, що виникли, море вирізьбило понад сотню великих морських печер. Найбільша з них — печера Пейнтед[3].
Острів є частиною округу Санта-Барбара, Каліфорнія. Перепис 2000 року показав, що населення становило дві людини.[4] Санта-Крус — найбільший приватний острів біля узбережжя континентальної частини США. Право власності поділено між Службою національних парків (24%) та The Nature Conservancy (76%)[2].
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Рання історія
Археологічні дослідження свідчать, що острів Санта-Крус був заселений щонайменше 10 000 років. У мові чумашів він був відомий як Лімув (місце моря) або Мічумаш[2][5]. Чумаші, які жили на острові, створили дуже складне суспільство, залежне від морського видобутку, ремісничої спеціалізації та торгівлі з населенням материка.[6] Вперше описав острів Хуан Родрігес Кабрільйо в 1542 році, Згодом він оцінив чисельність населення трьох північних островів архіпелагу Чанел-Айлендс у 2000 — 3000 чумашів, із 11 селами на Санта-Крус[7].
У 1602 році Себастьян Віскаїно очолив останню іспанську експедицію до Каліфорнії. На його карті острів Санта-Крус позначений як Ісла-де-Хенте-Барбуда (острів бородатих). У 1602 — 1769 роках не було зареєстровано жодного європейського контакту з островом. Нарешті, в 1769 році наземна і морська експедиція дона Гаспара де Портола досягла острова Санта-Крус. З ним подорожували отець Хуан Гонсалес Віскаїно та отець Франциско Палу. Отець Палоу описав візит отця Віскаїно до села на острові Санта-Крус під назвою Хахас, зазначивши, що місіонери з корабля висадилися на берег і були добре прийняті язичниками, які пригостили їх рибою, а у відповідь індіанцям подарували кілька низок намиста.[2]
Острів розглядали як місце для заснування католицької місії для обслуговування численного населення чумашів. Коли в 1782 році навпроти острова, на материку, була заснована місія Сан-Буенавентура, розпочалося повільне релігійне навернення чумашів із Санта-Крус. Під впливом хвороб, зокрема кору, чисельність чумашів почала зменшуватися, і до 1822 року останні представники народу покинули острів, переселившись до місій на території материкової Каліфорнії.[2][8]:100
Назва Санта-Крус для острова виникла після того, як експедиція Гаспара де Портоли відвідала чумаське село Хахас на острові. Наступного дня чумаші повернули іспанцям палицю з навершям у вигляді залізного хреста, яку ті випадково залишили. Відтак на їхній карті досліджень 1770 року з’явилася назва «La Isla de la Santa Cruz» (Острів Святого Хреста). Джордж Ванкувер використав цю ж назву на своїй карті 1793 року.[8]
Після здобуття Мексикою незалежності від Іспанії в 1821 році, мексиканський уряд встановив свій контроль над Верхньою Каліфорнією. Щоб посилити мексиканську присутність у регіоні, уряд в 1830 році почав відправляти засуджених злочинців до Каліфорнії. Близько 80 в’язнів було направлено до Санта-Барбари, з яких 31 особливо непокірного заслали на острів Санта-Крус. Вони деякий час мешкали в місцевості, яка нині відома як Гавань В’язнів (англ. Prisoners' Harbor), а згодом утекли на материк.[2][8]:100
Мексиканський земельний грант
У 1839 році губернатор Хуан Баутиста Альварадо надав своєму помічникові, капітану Андресу Кастільєро, мексиканський земельний грант на острів Санта-Крус. Коли в 1850 році Каліфорнія стала штатом, уряд Сполучених Штатів згідно із Договором Гуадалупе-Ідальго зобов’язав підтверджувати право власності на землю, раніше надану іспанською та мексиканською владою, перед Комісією з земельних справ. У 1852 році до цієї комісії було подано відповідну заяву[10] і в 1860 році Верховний суд США[11] підтвердив дійсність гранту. У 1867 році земельний грант офіційно закріплено за Андресом Кастільєро.[12][2][8]:101–102 Проте ще в 1857 році Кастільєро передав право власності своєму представникові Вільяму Баррону.
Скотарство
Вільям Баррон, бізнесмен із Сан-Франциско та співвласник компанії «Barron, Forbes & Co.», доручив управління островом доктору Джеймсу Баррону Шоу. Баррон поставив перед ним завдання започаткувати вівчарське господарство. Шоу збудував загони для худоби та житло для себе і працівників, а також розширив дорожню мережу на острові. Він завіз на острів велику рогату худобу, коней і овець, а також збудував один із перших причалів уздовж узбережжя Каліфорнії — у гавані В’язнів. Шоу став першим господарем, який почав доправляти овець до Сан-Франциско пароплавом; деяких тварин продавали по $30 за голову. До 1869 року, коли він залишив Санта-Крус, його вівчарське господарство вже було добре відомим. На пагорбах і в долинах острова паслося близько 24 000 овець.[2][8]:102 У той час загальний дохід з господарства на острові Санта-Крус, за деякими оцінками, становив 50 000 доларів.[2][8]:102–103 У 1869 році Баррон продав острів за 150 000 доларів, а Шоу вирушив до Сан-Франциско та Лос-Аламоса, де продовжив займатися скотарством.
Десять інвесторів із Сан-Франциско придбали острів Санта-Крус, на чолі з Густавом Махе. Один із цих інвесторів, Джастініан Кер, був іммігрантом із Франції та засновником успішної компанії в Сан-Франциско — «Justinian Caire Company»[13], яка продавала обладнання шахтарям. До 1886 року Кер викупив усі частки «Santa Cruz Island Company», яку він і його партнери заснували в 1869 році. Після цього він реалізував свою амбітну ідею: створити на острові самодостатнє господарство з розведення овець і великої рогатої худоби, а також з виноградником, горіховим і фруктовим садом. Окрім Головного ранчо, він розширив діяльність, заснувавши ще дев’ять ранчо: Гавань В’язнів, Крісті, Скорпіон, Смаглерз, Бухта Форні/Ранчо Нуево, Посо, Буена-Віста, Портесуела, Сур-Ранч. У 1885 році на острові працювала найбільша приватна телефонна система у США на той час. У 1895 — 1903 роках на острові діяв поштовий офіс, а в 1889 році тут працювало 110 працівників. Водопостачання здійснювалося з чотирьох джерел: Ель-Пато, Гальїна, Зе-Діндос, Зе-Піко́к. Вода з них надходила до резервуару об’ємом 26 000 галонів США (близько 98 000 літрів), а також у баки. Виноградник закладено в 1884 році, а до 1895 року виноробня виробляла 330 000 літрів вина з 80 гектарів виноградників.
У своєму заповіті Джастініан Кер призначив своїх двох синів, Артура та Фредеріка, виконавцями останньої волі та доручив їм продовжувати керування господарством майже без змін. Однак за рік до своєї смерті у 1897 році, Джастініан передав усі акції компаній «Justinian Caire Company» та «Santa Cruz Island Company» своїй дружині — Альбіні. Після його смерті сини продовжували успішну діяльність на острові в галузях тваринництва, виноробства[14] та ведення господарства, щонайменше до того часу, як Альбіна між кінцем 1910 та початком 1911 року розподілила акції компанії «Santa Cruz Island Company» між своїми дітьми.[2][8]:104–138 Альбіна, Фред, Артур, Дельфіна та Елен отримали 86% акцій, тоді як дві одружені доньки, Амелі та Аглае, отримали решту 14%.
У 1920-х і 1930-х роках, після юридичних суперечок, які розділили володіння родини Керів, східна частина острова Санта-Крус перейшла під контроль Марії, доньки Амелі Кер, та її чоловіка Амброза Геріні.[15] Родина Геріні вела комерційне вівчарське господарство, яке проіснувало кілька десятиліть. У період найбільшого розквіту ранчо Геріні щороку утримувало кілька тисяч овець, постачаючи вовну та м’ясо на материкові ринки. Центром господарства було ранчо Скорпіон, де збудували стрижний сарай, загони для худоби та інші господарські будівлі. Родина Геріні продовжувала займатися вівчарством на острові до кінця ХХ століття, поки у 1996 році не продала останні земельні ділянки федеральному уряду США в межах програми передачі острова у державну власність.[15]
У 1936 році родина Кер нібито запропонувала 90% території острова Санта-Крус за 750 000 доларів штату Каліфорнія для створення державного або федерального парку, але ця ініціатива не була реалізована. У 1937 році, змушені покрити великі судові витрати, більшість нащадків Кера продали свої частки.[14][2][8]:138–157
Покупцем став нафтовий магнат із Лос-Анджелеса — Едвін Стентон. Його придбання основної частини острова Санта-Крус означало суттєву зміну напрямку сільського господарства на острові. Спочатку Стентон спробував продовжити вівчарське господарство, завізши 10 000 овець, але невдовзі вирішив перейти на вирощування яловичої худоби. На той час індустрія яловичини в Каліфорнії активно розвивалася, і округ Санта-Барбара входив до десятки провідних виробників яловичини у штаті.[2] Ранчо Едвіна Стентона на острові Санта-Крус відображало зміни, які відбувалися у галузі скотарства. Попри збереження більшості будівель XIX століття, зведених ще за часів Кера, Стентон збудував декілька нових споруд для потреб яловичого господарства. Найвизначнішою з них стало Ранчо-дель-Норте, розташоване на перешийку острова. Було переплановано пасовища та загони, аби пристосувати їх до потреб великої рогатої худоби, а також збудовано розгалужену систему водопостачання для забезпечення тварин водою.[2][8]:157–159
Національний парк та заповідник The Nature Conservancy
Після створення Національного парку Канальних островів в 1980 році, федеральний уряд почав процес викупу решти східної частини острова Санта-Крус, яка на той час належала чотирьом нащадкам родини Геріні.
Двоє з них, а також спадкоємці третього, продали свої частки Національній службі парків (National Park Service) на початку 1990-х років — приблизно по 4 мільйони доларів за кожну. Проте Френсіс Геріні, який успадкував 25% частку, категорично відмовився продавати, вважаючи, що запропонована ціна занижена. Це ефективно заблокувало повне придбання ділянки урядом. Після акту примусового відчуження, ухваленого Конгресом в 1996 році, федеральна влада викупила частку Френсіса приблизно за 14 мільйонів доларів (включно з нарахованими відсотками). Через що Національна служба парків отримала повний контроль над східною частиною острова.[16] [17] Останні 10 000 овець були вивезені з острова до 1999 року.[8]:138–157
Після смерті Едвіна Стентона в 1964 році, його вдова та син Кері Стентон реорганізували «Santa Cruz Island Company» та продовжили розведення великої рогатої худоби на острові. Кері Стентон раптово помер в 1987 році на ранчо та був похований у родинному склепі біля каплиці на головному ранчо. Згідно з попередньою угодою, укладеною за його життя, нерухомість перейшла до природоохоронної організації The Nature Conservancy.[18] Організація швидко ліквідувала тваринництво та завершила еру господарювання на острові.[2] [14]
До 2006 року The Nature Conservancy також успішно ліквідувала останніх здичавілих свиней на острові.[8]:160–165 Операція тривала 14 місяців і включала: відловлювання у пастки, повітряне полювання з гелікоптерів, наземне полювання з собаками, застосування стерилізованих дорослих свиней з радіоошийниками, щоб виявити решту тварин.[19] Цей процес зайняв вдвічі менше часу, ніж аналогічна програма на сусідньому острові Санта-Роза.[19] У 2000 році The Nature Conservancy передала у власність парку ще 8 500 акрів (приблизно 3 400 гектарів).[2]
На сьогодні Національна служба парків володіє та керує приблизно 24% території острова. Інша частина, що називається Заповідник острова Санта-Крус, використовується для наукових досліджень та освітніх програм. Заповідник управляється спільно The Nature Conservancy, Системою природних заповідників Каліфорнійського університету, Фундацією острова Санта-Крус. Персонал заповідника забезпечує умови проживання для дослідників та студентів, які приїжджають для польової роботи.[20][21]
Remove ads
Інше використання
Узагальнити
Перспектива
Санта-Крус слугував базою для мисливців на морських видр, рибалок і контрабандистів. Канальні острови часто надавали зручні та ізольовані схованки для зберігання товарів. Один із таких районів сьогодні відомий як печера Контрабандистів.[2]
Джордж Найдевер згадував, як полював на видр біля Санта-Крус взимку 1835–1836 років. Працюючи з базового табору на острові Санта-Роза (Santa Rosa Island), він та ще двоє мисливців добули 60 шкур за сезон.[2] Рибалки розміщувалися таборами на острові, обмінюючи рибу на інші товари з човнів, які проходили повз.
На острові знімали кілька фільмів, серед яких — «Пітер Пен» та «Порятунок»[8]:148
У 1954 році нафтова корпорація Richfield Oil Corporation отримала ліцензію на розвідку, але не виявила покладів нафти[8]:161
Університет Каліфорнії у Санта-Барбарізаснував літній геологічний курс на острові в 1963 році, а Польову станцію острова Санта-Крус — в 1966 році[8]:161
Мисливський клуб острова Санта-Крус діяв в 1966 — 1985 роках. Під час сезону дозволялося полювання на овець і диких свиней — зокрема з вогнепальною зброєю та луком[8]:162
Під час Другої світової війни військово-морські сили США почали використовувати острів Санта-Крус, розміщуючи стратегічні об’єкти. Як і всі острови архіпелагу, Санта-Крус використовувався як пункт раннього попередження, з якого спостерігали за ворожими літаками та кораблями. Під час холодної війни на острові встановили радіозв'язкову станцію, яка увійшла до складу випробувального комплексу Тихоокеанського ракетного полігону. Станція функціонує і досі, хоча інтенсивність використання значно зменшилась у порівнянні з 1950–1960 роками[2].
Remove ads
Природа та рослинність
Узагальнити
Перспектива
Острів Санта-Крус є домівкою для деяких ендемічних видів тварин і рослин, у тому числі острівної лисиці Санта-Крус (Urocyon littoralis santacruzae), підвиду острівної лисиці.
Інтродуковані та інвазивні види:
- Беркут (інвазивний вид), який замінив місцевого білоголового орлана, та почав активно полювати на острівну лисицю, довівши її популяцію до стану загрози зникнення. Спершу орли були приваблені на острів наявністю диких свиней[22].
- Фенхель (інтродукований вид), слугував укриттям для острівної лисиці, але водночас був кормовою базою для здичавілих свиней.
- Здичавілі свині (інтродуковані), витіснили місцевих острівних лисиць. Станом на 2006 рік свині повністю ліквідовані.
- Вівця острова Санта-Крус
- Кінь острова Санта-Крус[en]
Місцеві види:
- Spilogale gracilis amphiala
- Сойка санта-крузька
- Boechera hoffmannii[en], який зустрічається тільки на островах Санта-Крус і Санта-Роза[23].
- Arctostaphylos insularis[en] та Arctostaphylos viridissima[24] і манзаніта білошерста[25], чагарники, ендемічні для острова Санта-Крус.
- Sceloporus becki[26], ендемічна для Канальних островів Каліфорнії[27]
- Острівна лисиця є корінними мешканцями острова. Приблизно розміром з домашніх котів, острівні лисиці не бояться людей. Їх можна регулярно спостерігати в більшості кемпінгів на острові Санта-Крус. Острівна лисиця Санта-Крус (Urocyon littoralis santacruzae) — підвид острівної лисиці, яка мешкає на острові Санта-Крус.
Клімат
Узагальнити
Перспектива
Клімат острова Санта-Круз помірно морський, морози рідкі, а сніг майже невідомий, за винятком дуже рідко на найвищих гірських схилах. Річна кількість опадів коливається від приблизно 410 мм. на береговій лінії до 640 мм. на найвищих гірських схилах. Кількість опадів з року в рік сильно змінюється, вологі роки чергуються з посушливими роками. Більшість опадів випадає з листопада по березень. Літо сухе, але часто похмуре та прохолодне з прибережним туманом.
Remove ads
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads