Сарненський укріпрайон

Сарненський укріпрайон (пол. Sarneński Rejon Umocniony, пол. Sarneński Odcinek Umocniony, пол. Bastion Polesie) — лінія бункерів і траншей уздовж обох берегів річки Случ у районі міста Сарни, створена у міжвоєнний період, коли Сарни належали до Другої Польської Республіки, знаходячись поблизу польсько-радянського кордону. Загальна довжина оборонних споруд становила близько 170 км, з 358 об'єктами.

Сарненський укріплений район
пол. Sarneński Rejon Umocniony, пол. Sarneński Odcinek Umocniony, пол. Bastion Polesie
Бункер Болботта в селі Тинне
Тип	оборонна лінія
Частина	план «Схід»
Розташування	Сарненський повіт
Споруджено	1936—1939
Будівник	II Польська Республіка
На службі	Військо Польське
Зруйновано	Червона Армія
Поточний стан	руїни
Поточний власник	Україна

Укріпрайон став єдиною на території сучасної України місцевістю, яку у вересні 1939 року Червоній Армії довелося брати штурмом, зазнавши втрат.^[1]

Історія

Будівництво укріплень розпочалося в 1936 році, оскільки польська військова влада вбачала головну загрозу саме в Радянському Союзі (план «Схід»/пол. plan Wschód). Повністю ввести їх в експлуатацію планувалося навесні 1940 року. Тут було зведено сім довготривалих оборонних точок трьох типів. Вони були озброєні 75-мм гарматами, важкими й легкими кулеметами, мали броньовані перекриття завтовшки понад метр і сталеві двері.^[1]

Структура

Оборонні споруди сягали до 5 ярусів у глибину та були пов'язані між собою радіозв'язком, але стіни деяких бункерів були настільки товстими, що операторам доводилося виходити назовні. У кожному бункері вміщувалося до 30 солдатів Корпусу охорони прикордоння, озброєних 75-мм гарматами та кулеметами. За укріпрайон відповідав полк Корпусу охорони прикордоння «Сарни», який відзначався дуже добрим вишколом, а його вояки, приміром капітан Владислав Рагініс, уславилися під час битви під Візною та на інших бойовищах у районі фортеці Осовець і у Верхній Сілезії, де до 80 % із них загинули або були поранені.

Радянське вторгнення

Військовикам, які залишилися в Сарненському укріпленому районі, в середині вересня 1939 року було наказано залишити бункери та рухатися зі своїм спорядженням до румунського плацдарму. 16 вересня 1939 року, напередодні радянського вторгнення до Польщі, район обороняли малі підрозділи: два фортечні батальйони («Сарни» і «Малинськ»), два прикордонні батальйони («Рокитне» і «Березне») та кавалерійський ескадрон «Бистричі». Загалом було близько 4000 вояків, але їм не вистачало важкої техніки, оскільки її було відправлено влітку 1939 року до німецького кордону.

Оборона

Вранці 17 вересня 1939 року радянська авіація розбомбила вантажівки, які готувалися до руху на південь. Також було розбомблено залізничний вузол у Сарнах, але бронепоїзд «Маршалек» відбив атаку ворога. Однак полковник Нікодем Сулік і генерал Вільгельм Орлик-Рюккенман вирішили розвантажити озброєння та зайняти оборонні позиції. Район атакувала радянська 60-та стрілецька дивізія, чия перевага була нищівною. Поляки боронили укріплення три дні. 20 вересня, опинившись в оточенні, вони були змушені відступити. Однак вояки в деяких бункерах не отримали наказу про відступ, тож подекуди поляки чинили опір до 25 вересня. Кілька бункерів були підірвані інженерами Червоної Армії разом із їхніми залогами, кількість загиблих солдатів невідома, сім офіцерів розстріляли біля православної церкви в селі Тинне.

Серед убитих був лейтенант Ян Болботт, якого в 1989 році посмертно нагородили орденом Virtuti Militari — найвищою військовою нагородою Польщі. Він командував чотою з 50 бійців, які сховалися у своєму бункері та відмовилися здаватися, незважаючи на безнадійні шанси. Люди Болбота зупинили радянські атаки з великими втратами. Не маючи змоги перемогти поляків, радянські війська підпалили бункер. Болбот та вся його команда загинули у вогні.

Наприкінці вересня захисники Сарн у складі Окремої оперативної групи «Полісся» взяли участь у двох великих битвах проти Червоної Армії: битві під Шацьком та битві під Витичним.

Подальші події

Наприкінці 1939 та на початку 1940 років радянські війська провели ретельні обстеження оборонних споруд. У середині 1940-х років бункери служили схованками для українських націоналістів з Української повстанської армії. Нині бункери залишаються у вигляді руїн. Один із підірваних бункерів у секторі «Чудель» нині виконує роль мистецької інсталяції до 30-річчя незалежності України.^[1]

Див. також

• Новоград-Волинський укріпрайон
• Берестейський укріплений район