Сату-Маре

Сату-Маре, Сукмар, Сатмір (рум. Satu Mare, Szatmar, угор. Szatmárnémeti) — місто в північно-західній Румунії, на румуно-угорському етнічному кордоні, на річці Сомеш; 115,1 тис. мешканців (2002). Адміністративний центр повіту Сату Маре. Від назви міста німецькою та їдиш мовами походить назва хасидської сатмарської династії.

Сату-Маре рум. Satu Mare угор. Szatmárnémeti
герб прапор
Сату-Маре
Основні дані
47°47′ пн. ш. 22°53′ сх. д.
Країна	Румунія
Регіон	Сату-Маре
Адмінцентр	Satu Mared
Столиця для	Сату-Маре
Засновано	972 р. (перша згадка як Villa Zotmar)
Площа	150,3 км²
Населення	102 441 тис. осіб (2011)
· густота	669 осіб/км²
Висота НРМ	126  м
Міста-побратими	Ужгород  Україна , Зютфен Нідерланди, Вольфенбюттель Німеччина, Ньїредьгаза Угорщина, Швац Австрія, Ряшів Польща, Берегове Україна
Телефонний код	(402) 02-61
Часовий пояс	UTC+2 і UTC+3
Номери автомобілів	SM
GeoNames	667873
OSM	↑72482 ·R (Сату-Маре)
Поштові індекси	44xyz
Міська влада
mayor of Satu Mared	Gyula Ilyés
Вебсайт	satu-mare.ro
Мапа
Сату-Маре у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сату-Маре (значення).

Етимологія

Угорська назва міста, Сатмар, походить від угорського імені Затмар. В історичному творі Gesta Hungarorum вказується, що в X столітті на місці сучасного Сату-Маре існувало поселення під назвою Castrum Zotmar^[1].

З румунської мови назва міста перекладається як «велике село». До 1925 року носив назву Сатмар, з 1925 року офіційно називається Сату-Маре.

Географія

Сату-Маре розташований в повіті Сату-Маре, в північно-західній Румунії, на річці Сомеш, в 13 км від кордону з Угорщиною і 27 км від кордону з Україною . Місто розташоване на висоті 126 метрів на алювіальній рівнині Нижній Сомеш . Кордони муніципалітету дорівнюють площі 150,3 квадратних кілометрів . З геоморфологічної точки зору, місто розташоване на Сомеш Луг з обох сторін річки, яка звужує в безпосередній близькості від міста і розширюється вгору і вниз за течією від нього; затоплений під час сильних дощів, луг має різні географічні конфігурації на краю міста (пісок, долини, мікропониженнях).

Клімат

Клімат континентальний, що характеризується жарким літом і холодними зимами. Оскільки місто розташоване на півночі країни, взимку тут набагато холодніше, ніж в середньому по країні. Абсолютний максимум (+ 39,4 ° C) був зафіксований 16 серпня 1952 року, абсолютний мінімум (-30.4 ° ​​С) — 24 грудня 1961 року. Оскільки місто є на самій півночі країни, зима набагато холодніше, ніж в середньому по країні, з середньою температурою −17 ° C (1 ° F), більш низькою, ніж значень, записаних в інших містах в західній Румунії, як наприклад Орадя (- 15 ° С (5 ° F)) . Середньорічна температура в місті становить 9,7 ° C, або з розбивкою по сезонах: весна +10,2 ° C , літо +19,6 ° C , осінь 10,8 ° C і зима 1,7 ° C .^[2] Вологість повітря досить висока. Переважно струми вітра дують з північного заходу, в результаті чого навесні і влітку опади. Клімат в цій області є з невеликими відмінностями між максимумами і мінімумами, і є достатня кількість опадів цілий рік. Класифікація кліматів Кеппена визначає для цього клімату підтип — " Cfb "(океанічний клімат).^[3]

Клімат Сату-Маре
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Абсолютний максимум, °C	14,7	17,9	26,0	30,7	32,4	36,3	37,2	39,4	37,3	28,3	24,2	18,0	39,4
Середня температура, °C	−2,8	−0,6	4,5	10,4	15,7	18,8	20,4	19,8	15,5	10,1	4,9	0,1	9,7
Абсолютний мінімум, °C	−29,3	−27,6	−20,6	−6,4	−2,6	0,6	4,9	3,5	−4,7	−9,3	−19,6	−30,4	−30,4
Норма опадів, мм	39.8	35.9	35.0	44.8	63.1	81.4	69.4	62.2	45.6	46.0	47.3	53.3	598.8
Джерело: Anuarul statistic al României 2007'

Історія

Міська ратуша

Археологічні розкопки свідчать, що перші людські поселення в даних місцях існували в епоху кам'яної і бронзової доби. Також тут існували поселення даків .

Згідно з хроніками Gesta Hungarorum, на місці сучасного Сату-Маре в X столітті існувала укріплена фортеця Каструм Затмар . З XIII століття Сату-Маре був вільним королівським містом. За часів правління родини Баторі русло річки Сомеш було змінено в цілях захисту південного флангу фортеці, в результаті чого Сату-Маре стає островом, сполученим з головною дорогою трьома мостами через річку. В 1562 році фортеця піддавалася облозі військ Османської імперії, а потім Габсбурзької монархії, в результаті чого була зруйнована. Пізніше під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді за планами італійського архітектора Оттавіо Балдігара було проведено відновлення фортеці, в результаті чого вона набула п'ятикутної форми з п'ятьма вежами. В середні віки Сату-Маре та Минтая були двома різними містами, розділеними річкою Сомеш, згодом в період між 1712 і 1715 роками відбулося їх об'єднання. Починаючи з XIII століття, Сату-Маре стає важливим ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним вузлом. В 1871 році була прокладена залізнична лінія, яка пов'язала Сату-Маре та Карей, в 1872 — Мармарош-Сигіт, в 1894 — Бая-Маре.

Після розпаду Австро-Угорщини 15 квітня 1919 місто було захоплене румунськими військами. Згідно Тріанонського договору, підписаного в 1920 році, Трансильванія (включаючи Сату-Маре) відійшла до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу, Трансильванія (у тому числі Сату-Маре) знову стала частиною угорської території. В 1944 році місто було зайняте військами Радянської армії, що наступала. Після 1945 року місто знов увійшло до складу Румунії.

Адміністративний поділ

Головою міста є примар, що обирається на 4 роки. З 2012 року примарем Сату-Маре є Дорел Койка, обраний на місцевих виборах. Законодавчу владу здійснює місцева рада, що складається з 23 депутатів. В адміністративному відношенні місто розділене на 12 районів, один з яких, Сетмерел, є селом, підпорядкованої місту. Місто також є центром жудеця Сату-Маре, тут розташована префектура і рада жудеця. Як і інші Ради, окружний рада обирається на 4 роки. Префект жудеця призначається урядом .

Економіка

Сату-Маре є важливим транспортним вузлом. У місті розвинуте виробництво гірничого та транспортного устаткування, газових плит, текстильна, шкіряна, меблева промисловість.

Населення

Історична чисельність населення міста
Рік	Населення	Румуни	Угорці
1880	▲ 20,531	7.9 %	83.1 %
1890	▲ 21,874	8.1 %	89.9 %
1900	▲ 28,339	7.8 %	89.01 %
1910	▲ 36,460	6.3 %	91.4 %
1920	▲ 38,807	15.2 %	63.6 %
1930	▲ 53,010	28.9 %	57.1 %
1941	▲ 53,406	6.6 %	90.2 %
1956	▲ 53,672	36.5 %	58.2 %
1966	▲ 69,769	44.2 %	54.9 %
1977	▲ 103,544	51.04 %	47.2 %
1992	▲ 131,987	55.8 %	43.2 %
2002	▼ 115,142	57.9 %	39.3 %
2011	▼ 102,441	54,2 %	34,6 %
Джерело:[4]

Станом на 2011 рік, в місті проживало 102441 осіб, що менше в порівнянні з результатами перепису 2002 року.

Національний склад міста у 2011 році виглядав таким чином:

• румуни — 55 904 (54,2 %)
• угорці — 35 723 (34,6 %)
• цигани — 1278 (1.2 %)
• німці — 1002 (1,0 %)
• українці — 164 (0.2 %)
• євреї — 28 (0.0 %)
• інші 8925 (8.9 %)

Постаті

• Уродженцем Сату-Маре є Густав Ціріц — начальник штабу Української Галицької Армії.

Українська громада

У 19 столітті в повіті Сату-Маре жили українці греко-католики; ще в 1930-их роках було 10 греко-католицьких парохій з церковно-слов'янською богослужбовою мовою (тепер зрумунізовані або зугорщені). В самому місті чисельність українців становила по роках^[5]:

• 1880—120
• 1890 — 46
• 1900 — 45
• 1910 — 33
• 1920 — * 1930—488
• 1941 — 52
• 1956—149
• 1966—149
• 1977—178
• 1992—312
• 2002—271
• 2011—164

Господарство

Транспортний вузол, залізнична станція. Виробництво гірського і транспортного устаткування, газових плит; текстильна, шкіряна, меблева промисловість.

Міста-побратими

Сату-Маре є містом-побратимом таких міст:

•  Нідерланди: Зютфен (1970);
•  Німеччина: Вольфенбюттель (1974);
•  Угорщина: Ньїредьгаза (2000);
•  Україна: Ужгород (2006);
•  Австрія: Швац (2007);
•  Польща: Ряшів (2007);
•  Україна: Берегове (2007).

Галерея

• 
  Будинки в Сату-Маре
• 
  Римсько-католицький собор
• 
  Мережевна церква в Сату-Маре
• 
  Кафедральний греко-католицький собор сс.Михаїла і Гавриїла
• 
  Сатмарська синагога
• 
  Готель Дачія, деталі

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.