Саффариди

Саффариди (перс. سلسله صفاریان) — династія перського походження^[1] із Сістану, що правила над частиною території сучасних Ірану^[2][3] та Афганістану^[4] між 861 та 1003 роками. Засновником династії був Якуб ібн Лейс ас-Саффар, який на початку свого життя був ремісником і займався виробництвом предметів з міді. Захопивши владу в Сістані, він почав під прапором ісламу підкоряти собі Афганістан. Столицею Саффаридів було місто Зарандж.

Саффариди
Дата створення / заснування	861
Засновник	Якуб ібн Лейс
Країна	Держава Саффаридів
Мова комунікації	арабська і перська
Час/дата припинення існування	1003
Саффариди у Вікісховищі

Саффариди проводили агресивну експансію як на схід, так і на захід. Спочатку вони вторглися в буддистсько-індіїстський Гіндукуш, потім, 873 року, повалили Тахіридів у Хорасані. Вони загрожували Багдаду, але правителі Аббасидського халіфату зуміли дати їм відсіч^[4].

Завоювання Саффаридів виявилися недовговічними. Після смерті Якуба його брат Амр ібн Лейс 900 року зазнав поразки під Балхом від Ісмаїла Самані. Йому довелося поступитися землями, і надалі Саффариди утримували тільки Сістан, визнаючи сюзеренітет Саманідів.