Світозар Бороєвич фон Бойна

Світозар Бороєвич фон Бойна (нім. Svetozar Boroević von Bojna; 13 грудня 1856, Уметич — 23 травня 1920, Клагенфурт) — австро-угорський воєначальник, генерал-фельдмаршал (1 лютого 1918).

Світозар Бороєвич фон Бойна
нім. Svetozar Boroević von Bojna
Фельдмаршал-лейтенант Бороєвич (1913).
Народився	13 грудня 1856(1856-12-13)[1][2][3]  Меченчани
Помер	23 травня 1920(1920-05-23) (63 роки)  Клагенфурт-ам-Вертерзеє, Австрія[1]
Поховання	Віденський центральний цвинтар
Країна	Австрія
Діяльність	військовослужбовець, викладач університету
Знання мов	німецька[4]
Заклад	Терезіанська академія
Учасник	Перша світова війна, Східний фронт (Перша світова війна) і Італійський фронт Першої світової війни
Титул	барон
Військове звання	фельдмаршал[d]
Нагороди	Ювілейна пам'ятна медаль 1898 Командор ордена Зірки Румунії Лева і Сонця 2 ступеня Ювілейний хрест Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони Орден Залізної Корони 3 ступеня Кавалер Великого Хреста ордена Леопольда (Австрія) Кавалер ордена Леопольда (Австрія) Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу Почесний знак Австрійського Червоного Хреста Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) Маріанський хрест Медаль «Імтияз» Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін) Орден «Pour le Mérite» (Пруссія) Командор ордена Марії-Терезії Кавалер ордена Марії-Терезії Хрест «За вислугу років» (Австрія)
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Батько майбутнього фельдмаршала — граничар оберлейтенант Адам Бороєвич, мати — Стана, уроджена Коварбашич. Батьки Світозара належали до нечисленної і маловідомої генерації православних сербів^[5][6][7] (за іншими даними мав хорватське походження^[8][9]). Світозар навчався в піхотній кадетській школі в Лібенау. Служив у 52-му угорському піхотному полку в Граці. У 1878 році брав участь в окупації Боснії та Герцеговини. Відзначився при здобутті Сараєва. У 1880 році закінчив військову академію у Відні. Зарахований до Генерального штабу. З 1883 року служив у 63-й піхотній бригаді. У 1887—1891 роках викладав у Терезіанській військовій академії. З 1892 року був начальником штабу 19-ї, 18-ї та 27-ї піхотних дивізій.

З 1904 року — командир 12-го полку Королівського Хорватського домобранства. З 1912 року — командир 6-го армійського корпусу.

На чолі корпусу вступив у Першу світову війну в складі 4-ї армії Ауффенберга. Командував корпусом у Галицькій битві. У вересні 1914 змінив генерала Рудольфа Брудерманна на посаді командувача 3-ї армії, розбитої в Галицької битві. У жовтні змусив відступити 3-ю російську армію Радко Дмитрієва та деблокувати обложений Перемишль. Незабаром, однак, був змушений знову відступити перед новим російським ударом.

Восени 1914 і взимку 1915 року обороняв проходи в Карпатах проти 8-ї російської армії генерала Брусилова. Брусилову вдалося захопити Дукельский і Лупківський перевали, але не просунутися далі. Навесні 1915 року, після Горлицького прориву, брав участь у загальному наступі, зайняв Перемишль.

У червні 1915 року, після вступу Італії у війну проти центральних держав, переведений на Італійський фронт. Призначений командувачем 5-ї армії. Відбив кілька наступів переважаючих італійських сил. З 1917 року — командувач групи армій «Бороєвич», що складалася з 1-ї і 2-ї армій «Ізонцо». Змінив ерцгерцога Євгена на посаді головнокомандувача військ на Італійському фронті.

Після розпаду Австро-Угорщини, хотів набути підданство Королівства Сербів, Хорватів і Словенців, куди увійшли хорватські землі, але уряд королівства позбавив його змоги там оселитися. Помер від інсульту. Похований на Віденському Центральному кладовищі.

Сім'я

У 1899 одружився з Леонтиною, дочкою оберста Фрідріха Ріттера фон Росснера. У них народився син Фрідріх (Фріц), названий на честь діда по матері.

Нагороди

• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
  • 3-го класу з військовою відзнакою і мечами (20 жовтня 1878)
  • 1-го класу з військовою відзнакою і мечами (9 травня 1915)
• Орден Корони (Пруссія) 3-го класу (15 жовтня 1891)
• Ювілейна пам'ятна медаль 1898
• Орден Зірки Румунії, командорський хрест (13 квітня 1900)
• Орден Лева і Сонця 2-го ступеня (Іран; 27 жовтня 1900)
• Орден Залізної Корони
  • 3-го класу (18 жовтня 1902)
  • 1-го класу з військовою відзнакою і мечами (20 вересня 1914)
• Ювілейний хрест
• Орден Леопольда (Австрія)
  • лицарський хрест (26 вересня 1909)
  • великий хрест (30 жовтня 1914)
• Почесний громадянин численних хорватських та словенських міст і сіл:
  • Карловаць, Айдовщина (1915)
  • Любляна (серпень 1915) — позбавлений в 1919, відновлений в 2009 році.
  • Синь, Пожега, Славонський Брод, Вараждин (листопад 1915)
  • Ренче, Ґоче, Витовлє (1916)
  • Загреб (березень 1916)
  • Пазин (5 травня 1916) — після окупації міста Королівством Італія позбавлений 13 серпня 1919 року.
  • Яніна (травень 1917)
  • Бакар, Хорватська Костайниця, Копривниця, Петриня, Шемпас, Сежана
• Відзнака «За заслуги перед Червоним Хрестом», зірка з бойовим оздобленням (31 травня 1915)
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу (Королівство Пруссія; червень 1915)
• Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
  • бронзова з мечами (29 липня 1915)
  • срібна з мечами (2 березня 1916)
  • золота з мечами (17 жовтня 1916)
  • велика з мечами (5 листопада 1917)
• Маріанський хрест, шийний знак (15 листопада 1915)
• Золота і срібна медаль «Імтияз» (Османська імперія; квітень 1916) — вручені особисто султаном Абдул-Гамідом II
• Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін) 2-го і 1-го класу (1916)
• Військовий орден Марії Терезії
  • командорський хрест (2 червня 1917) — вручений особисто імператором Карлом I
  • лицарський хрест (1931, посмертно)
• Pour le Mérite (Королівство Пруссія; 26 листопада 1917)
• Відзнака «За 40 років служби»

Вшанування пам'яті

• На честь Бороєвича названа вулиця в Сині.