Сентенція

Сенте́нція (від лат. sententia, досл. «думка, судження») — вислів повчального характеру,^[1] що коротко повчає, як є чи має бути в житті.^[2] Є різновидом риторичного доказу. Сентенції здебільшого відірвані від оригінального літературного контексту прози, поезії чи драми. Часто є структурною частиною байки (де набуваючи морально-повчальної тенденційності, називається мораллю (або силою)),^[3][2] а також зустрічаються і в інших жанрах лірики, зокрема в медитативній,^[3][2] була одним із витоків формування дидактичної поеми.^[3] Буває безпосередня або алегорична.

Перші сентенції були використані в античній риториці. Це коротка латинська апофегма, як правило з античного джерела, цитована поза контекстом. Таку назву було прийнято вже в римській риториці, Квінтіліан у «Повчанні оратору» присвячує сентенції окрему главу^[4]. Сентенція, вважає Квінтіліан, це те ж саме, що греки називають γνώμη, а названа так з тієї причини, що «схожа на поради або декрети» ( similes sunt consiliis aut decretis).

В Середні століття були популярні збірки сентенцій, розташованих за алфавітом.

Приклади

• «Яблуко недалеко від дерева падає».
• «Що можна зробити сьогодні, не відкладай на завтра».

Інші значення

• вирок військового суду в Росії в 1720–1917.
• застаріла назва судового рішення, вироку.

Див. також

• Прислів'я
• Афоризм
• Гнома
• Апофегма