Сергій (Генсіцький)

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Сергій.

Митрополит Се́ргій (в миру Борис Наумович Генсіцький; 4 грудня 1951) — архієрей РПЦвУ^[1] з 1991 року, митрополит Тернопільський і Кременецький (за версією РПЦ). За даними OSINT-розслідування групи Molfar є громадянином Росії^[2].

Митрополит Сергій
Митрополит Тернопільський і Кременецький до 9 липня 2011 — архієпископ, до 28 липня 1998 — єпископ
з 17 лютого 1991
Церква:	Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник:	Лазар (Швець)
Тимчасовий керівник Львівської єпархії
14 липня — 20 вересня 1992
Церква:	Українська православна церква (Московський патріархат)
Попередник:	Андрій (Горак)
Наступник:	Августин (Маркевич)
Альма-матер:	Московська духовна семінарія Московська духовна академія
Діяльність:	православний священник
Тезоіменитство:	8 жовтня
Ім'я при народженні:	Генсіцький Борис Наумович
Народження:	4 грудня 1951 Долиняни, Хотинський район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Священство:	28 серпня 1990
Чернецтво:	6 грудня 1985
Єп. хіротонія:	17 лютого 1991
Нагороди:
Орден Дружби (відмовився)
Сергій у Вікісховищі

Категоричний противник автокефалії ПЦУ^[3]. Під час її розколу у 1992 році був одним з основних противників митрополита Філарета і одним з основних прибічників збереження єдності з Московським патріархатом^[4][5].

Біографія

Борис Наумович Генсіцький народився 4 грудня 1951 року в селі Долиняни Хотинського району Чернівецької області в сім'ї священика.

В 1967 році закінчив середню школу в селі Драчинці Кіцманського району Чернівецької області. У 1970 році закінчив Новоселицьке медичне училище, одержавши диплом фельдшера. Протягом 1970–1971 років працював у дільничній лікарні. З 1971 по 1973 роки проходив військову службу в Чернівцях.

15 липня 1973 року прийняв сан диякона і був призначений першим дияконом Успенського кафедрального собору Смоленська. З 1975 року виконував обов'язки секретаря Смоленського єпархіального управління. У 1976 році зведений у сан протодиякона і затверджений на посаді секретаря.

У 1983 році закінчив Московську духовну семінарію. У травні 1985 року був прийнятий до числа братії Успенської Почаївської лаври, де 6 грудня того ж року прийняв чернечий постриг. У 1986 році зведений у сан архідиякона.

28 серпня 1990 року архідиякон Сергій прийняв сан ієромонаха, був призначений благочинним Почаївської лаври. У лютому 1991 року зведений у сан архімандрита. Того ж року закінчив Московську духовну академію.

Рішенням синоду УПЦ МП від 11 лютого 1991 року призначений єпископом Тернопільським і Кременецьким, керівником Тернопільської єпархії. 17 лютого у Володимирському соборі Києва митрополитом Київським і всієї України Філаретом, архієпископом Житомирським і Овруцьким Іовом, Одеським та Ізмаїльським Лазарем висвячений на єпископа Тернопільського і Кременецького.

22 січня 1992 року був одним з трьох архієреїв, які не підписали Звернення до патріарха Московського, Священного Синоду і всіх архієреїв Російської православної церкви з проханням надати УПЦ автокефалію. Наступного дня Священним Синодом УПЦ МП зміщений з кафедри і призначений вікарієм Київської митрополії, однак, це рішення не було виконане, як, втім, і не було скасоване^[6].

30 квітня 1992 року брав участь у Зібранні представників духовенства, монастирів, братств і вірян в Житомирі, яке висловило недовіру митрополиту Київському Філарету, назвало його клятвопорушувачем і оголосило про необхідність скликання Архієрейського собору УПЦ МП, який би прийняв відставку Філарета і вибрав нового предстоятеля^[4].

У липні — вересні 1992 року тимчасово керував Львівською єпархією, більша частина якої на чолі з єпископом Львівським і Дрогобицьким Андрієм приєдналася до УПЦ КП.

28 липня 1998 року зведений у сан архієпископа, 9 липня 2011 року — у сан митрополита.

17 серпня 2015 року удостоєний права носіння другої панагії.

25 вересня 2023 року був затверджений постійним членом синоду УПЦ МП.

Нагороди

Церковні

• Орден преподобного Сергія Радонезького ІІ і ІІІ ступенів (Російська православна церква)
• Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ і ІІІ ступенів (Російська православна церква)
• Орден святого благовірного князя Даниїла Московського ІІІ ступеня (Російська православна церква)
• Орден преподобного Нестора Літописця
• Орден преподобних Антонія і Феодосія Печерських ІІ ступеня

Колишні

• Орден Дружби (РФ, 11 липня 2013 — 6 березня 2022) — за великий внесок у розвиток дружніх відносин між народами і зміцнення духовних традицій^[7]. Відмовився від нагороди під час російського вторгнення в знак засудження війни^[8].

Інтерв'ю

• Архиепископ Тернопольский и Кременецкий СЕРГИЙ. «Церковь понимает свободу как неограниченное делание добра» [Архівовано 26 грудня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
• 15 років на архієрейській кафедрі (2006)^{[недоступне посилання з липня 2019]}