Сергієнко Григорій Якович

Григорій Якович Сергієнко ( 6 квітня 1925, Воронинці — 7 березня 2015 ) — український історик, дослідник козацького руху, шевченкознавець, доктор історичних наук, професор.

Сергієнко Григорій Якович
Народився	6 квітня 1925(1925-04-06)  Воронинці, Оржицький район, Лубенська округа, Полтавська губернія, Українська СРР, СРСР
Помер	7 березня 2015(2015-03-07) (89 років)
Країна	СРСР,  Україна
Національність	українець
Діяльність	історик, викладач університету
Alma mater	Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1954)
Галузь	історія
Заклад	Інститут історії України НАН України
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук (1974)
Науковий керівник	Дядиченко Вадим Архипович
Аспіранти, докторанти	Натикач Петро Іванович Корінний Микола Миколайович
Партія	КПРС
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сергієнко.

Біографія

Народився 6 квітня 1925 року в селі Воронинцях (тепер Оржицького району Полтавської області). Українець. Учасник німецько-радянської війни. Член КПРС з 1953 року. У 1954 році закінчив історичний факультет Київського державного університету.

У 1954–1957 роках навчався в аспірантурі по кафедрі історії України Київського державного університету. У 1958–1961 роках — начальник відділу Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР. У 1961 році захистив кандидатську дисертацію «Народна боротьба на Правобережній Україні за визволення з-під польсько-шляхетського гніту і за возз'єднання з Росією в кінці XVII і на початку XVIII ст.» (науковий керівник — доктор історичних наукк В. А. Дядиченко), а у 1974 році — докторську дисертацію «Суспільно-політичний рух в Україні після повстання декабристів (друга чверть XIX ст.)». У 1986 році присвоєно вчене звання професора.

У 1961–1962 роках — завідувач редакцією видавництва АН УРСР. У 1962–1963 роках — науковий співробітник, консультант Президії АН УРСР. З 1963 по 1966 рік — старший науковий співробітник відділу історії міст і сіл УРСР, відділу досоціалістичних формацій, у 1966–1975 роках — старший науковий співробітник, у 1975–1986 роках — завідувач відділу історії феодалізму, у 1986–1998 роках — провідний науковий співробітник — консультант відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України.

Був одним з дописувачів УРЕ, де поділи Речі Посполитої називав «возз'єднанням правобережної України з Росією».^[1]

Помер 7 березня 2015 року у віці 89 років.

Нагороди

Облікова картка лауреата Держ. премії Григорія Сергієнка.

• Орден Червоної Зірки
• 14 медалей
• Державна премія УРСР в галузі науки і техніки (1980; за восьмитомну працю «Історія Української РСР»)^[2].

Наукова діяльність

Досліджував історію козацтва, суспільно-політичного руху в Україні XIX ст., проблеми шевченкознавства. Автор близько 300 праць з української історії ХVIII - ХІХ століть.

Деякі роботи

• Декабристи і Шевченко. — Київ, 1980, 1983;
• Декабристи та їх революційні традиції на Україні. — Київ, 1975;
• Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. 1826—1850. — Київ, 1971;
• Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. — Київ, 1983;
• Шевченко і Київ. — Київ, 1987;
• Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII і на початку XVIII ст. — Київ, 1963.
• Діяльність Т. Г. Шевченка у Київській археографічній комісії (1845–1847 рр.) // Український історичний журнал. — Київ: 1991. — № 3. — С. 43–54.
• Яскрава сторінка визвольного руху : (до 125-річчя Кирило-Мефодіївського т-ва). — Київ : Т-во ”Знання” Укр. РСР, 1971. – 52 с. [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]