Сертифікація

Сертифікація — підтвердження відповідності третьою стороною, яке стосується продукції, процесів, послуг, систем або персоналу^[1].

Основні положення

Основні положення щодо сертифікації визначено Міжнародною організацією зі стандартизації ІСО (англ. ISO) в Постанові «Управління системою знаків відповідності стандарту і їх значення для споживачів» (13-1977), «Кодексі принципів по системах сертифікації третьої сторони і відповідних стандартів» (16-1978), а також у рекомендаціях по сертифікації, підготовлених ІСО разом з багатьма міжнародними торговельними організаціями й опублікованими в 1980 році^[2].

Сертифікація в Україні

Відповідно до Закону^[1] в Україні встановлено два види сертифікації:

• добровільна сертифікація продукції, процесів, послуг, систем або персоналу;
• обов'язкова оцінка відповідності продукції вимогам технічних регламентів (при використанні модулів оцінки відповідності^[3], які передбачають залучення органів з сертифікації).

Обов'язкова сертифікація

Обов'язкова сертифікація в Україні (не плутати з обов'язковою оцінкою вимогам технічних регламентів) — це окремі встановлені процедури підтвердження відповідності встановленим вимогам. «обов'язкова сертифікація» вживають в тому випадку, коли для реалізації даного виду продукції чи здійснення певного виду діяльності необхідний сертифікат відповідності чи проведення випробувань, або документи про відповідність потрібні для отримання дозволу/ліцензії.

Обов'язковій сертифікації в Україні підлягає наступна продукція, характеристики та процеси виробництв:

• електроніка, радіоелектронні пристрої, випромінювальні пристрої, радіоустаткування, засоби і пристрої прийому і передачі даних, засоби зв'язку, радіотехнічна і радіоелектронна продукція і багато іншого, тобто всі пристрої, до складу яких входить, як мінімум модулі GSM, UMTS, LTE, CDMA, TETRA, DECT, WiFi, ZigBee, Bluetooth, WiMAX, NFC та RFID або M-Bus, M-GSM^[4] (обовязкова оцінка відповідності, не обовязкова сертифікація)^[5];
• транспортні засоби, їх частини та обладнання^[6];
• технічні засоби реабілітації^[7];
• насіння та/або садивний матеріал^[8];
• гральне обладнання^[9];
• енергетична ефективність будівель^[10];
• виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів^[11];
• підприємства, які здійснюють оптову реалізацію (дистрибуцію) лікарських засобів^[12].

Сертифікація в Україні здійснюється відповідно до Закону України про "Технічні регламенти та оцінку відповідності"^[1]

Уповноважені органи

Органом, уповноваженим з питань технічного регулювання та споживчої політики є Міністерство економіки України.

Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ») — є національним органом України з стандартизації, що покликаний, між іншим, приймати національні стандарти, які визначають діяльність у сфері сертифікації.

Сертифікація в Україні безпосередньо проводиться органами з оцінки відповідності (ООВ), які також називають органами з сертифікації (ОС).

Основні вимоги до органів з сертифікації встановлені в наступних національних стандартах:

• ДСТУ EN ISO/IEC 17065:2019 "Оцінка відповідності. Вимоги до органів з сертифікації продукції, процесів та послуг"^[13];
• ДСТУ EN ISO/IEC 17021-1:2017 "Оцінка відповідності. Вимоги до органів, які здійснюють аудит і сертифікацію систем управління. Частина 1. Вимоги".

Одним із способів підтвердження відповідності органів з оцінки відповідності вимогам застосовних стандартів є акредитація^[14].

Акредитацію органів оцінки відповідності здійснює Національне Агентство з Акредитації України (НААУ).