Сер Річард Воллес, 1-й баронет

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Воллес.

Сер Річард Воллес, 1-й баронет (англ. Sir Richard Wallace, 1st Baronet (21 червня 1818(18180621) — †20 липня 1890) — англійський колекціонер творів мистецтва.

Сер Річард Воллес, 1-й баронет
англ. Sir Richard Wallace, 1st Baronet
Народився	21 червня 1818(1818-06-21)[1][2][…] або 26 липня 1818(1818-07-26)[3]  Лондон, Сполучене Королівство[4]
Помер	20 липня 1890(1890-07-20)[4][1][…]  Париж
Поховання	Richard Wallace's tombd
Країна	Сполучене Королівство
Діяльність	колекціонер мистецтва, філантроп, політик
Знання мов	англійська[1]
Magnum opus	Зібрання Воллеса
Титул	баронет
Посада	Член 22-го парламенту Сполученого Королівства[d], Член 21-го парламенту Сполученого Королівства[d][5] і Член 20-го парламенту Сполученого Королівства[d][5]
Партія	Консервативна партія
Батько	Річард Сеймур-Конвей[3][6]
Мати	Elizabeth Agnes Dunlop-Wallaced[3][6]
У шлюбі з	Леді Воллес[6]
Діти	Edmond Wallaced[6]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Карикатура Георга Лафоссе на Річарда Воллеса (зображений як паризький «фонтан Воллеса»), опубліковано в Le Trombinoscope

Був побічним сином Річарда Сеймура-Конвея, 4 маркіза Гертфордського, для якого працював секретарем, і успадкував незаповіданий маєток свого батька та велику колекцію європейського мистецтва у 1871 році. Воллес збільшив колекцію, і в 1897 році, після його смерті, її було подаровано британській нації його вдовою. У наш час колекція, що стала музеєм, знаходиться у його лондонському особняку Гертфорд-хаус на Манчестер-сквер та має назву Зібрання Воллеса. Мешканцям міста Лісберн у Північній Ірландії він заповів Воллес-парк і середню школу Воллеса. Його дім у Лісберні на Кастл-стріт тепер використовується Південно-Східнім регіональним коледжем, а заміський будинок у Садборн-холі, неподалік Орфорда, графство Саффолк, був знесений у ХХ столітті.

Незважаючи на те, що його батько мав репутацію скнари, Воллес отримав популярність під час облоги Парижа за організацію благодійних акцій.

За свій рахунок Воллес організував дві повномасштабних станції швидкої допомоги^[7], що працювали під час облоги; одна обслуговувала поранених французів, а друга — хворих і знедолених британців.^[8]