Сидорки (Польща)

Сидорки^[1] (підл. Сидоркіе^[1], пол. Sidorki) — частина міста Біла у Більському повіті Люблінського воєводства Польщі. Колишнє село (до 1979 року).

Сидорки Координати 52°01′19″ пн. ш. 23°10′31″ сх. д. Країна  Польща  Польща  Адмінодиниця Більський повіт  Часовий пояс UTC+1 Автомобільний код LBI (Більський повіт) OSM ↑2706319 ·R (Більський повіт) Сидорки Сидорки (Польща)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сидорки.

Положення

Лежить при гирлі річки Грабарки, де вона впадає до Кросни^[2].

Історія

Швидко потім ми въіхали в Сидорки, бо те село міні на дорозі ик Бугу до Яблечинського манастиря. Село було невелике, але дуже добре забудоване. Хати в селі великі, з великими вікнами в шість шибок. На кождій хаті прибита табличка, де написано номер хати, йменя й призвище хазяіна. Всі хати стоять вряд понад шляхом, дверима й вікнами, або причілками просто на вулицю. Коло третёi або четвертоі хати був колодязь з журавлем, чи ключем, як там звуть журавля. На Підлясі, де болото й вода скрізь, не трудно викопати криницю, де завгодно. Проти кождоі хати, через вулицю стоять клуні, з доброі деревні, котрі тут строяться так як наші возовні, на чотирі вугли. На всім Підлясі клуні стоять далеко од хат, або через дорогу, або за огородом и садками на полю. Тільки хліви й дріветні стоять поруч с хатами. В Підляських селах хати стоять рядами, не роскидані вольно й поетично по долинах, по горах, між садами, як у нас на Україні.

«Мандрівка на Українське Підляся» (1872), Іван Нечуй-Левицький^[1]

У 1827 році в селі було 16 домів і 139 жителів^[2]. У часи входження до Російської імперії було центром гміни Сидорки Більського повіту Сідлецької губернії^[2]. Відстань до Білої становила 4,5 версти^[2]. За даними етнографічної експедиції 1869 року під керівництвом Павла Чубинського, у селі переважно проживали греко-католики, які зберегли українську мову^[3]. Біля цього часу село відвідував також український письменник Іван Нечуй-Левицький, який записував тут особливості місцевої української підляської говірки^[1]. Зокрема, як він зазначав, підляшани вимовляли ѣ (ять) як іе (хліеб, тобіе, діевчина), сильно пом'якшували звук [и] в дієсловах у минулому часі (ходилъі, булъі, пошлъі) та в недоконаному виді (іехаті, робіті, ходіті)^[1]. Близько 1889 року в селі налічувалося 36 домів, 269 мешканців, 1219 моргів землі^[2].

Станом на 1921 рік село Сидорки належало до гміни Сидорки Більського повіту Люблінського воєводства міжвоєнної Польщі^[4]. За офіційним переписом населення Польщі 1921 року в селі налічувалося 62 будинків та 358 мешканців, з них^[4]:

• 179 чоловіків та 179 жінок;
• 348 римо-католиків, 10 православних;
• 353 поляків і 5 осіб інших національностей.

За німецької окупації у 1939—1944 роках входило до громади Сидорки крайсгауптманшафту Біла Підляська Люблінського дистрикту Генеральної губернії^[5]. Чисельність населення за переписом 1943 року становило 747 осіб^[5].

У 1975–1998 роках належало до Білопідляського воєводства. 1 грудня 1979 року село включене до складу міста Білої^[6].