Сизранська ТЕЦ

Сизранська ТЕЦ — теплова електростанція у Самарській області Росії.

Сизранська ТЕЦ

53°03′51″ пн. ш. 48°23′58″ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Сизрань
Введення в експлуатацію	1947 (перша черга), 1953 (друга черга), 1960 (третя черга), 1965—1966 (четверта черга), 1970 (турбіна 6), 1986 (турбіна 7), 1991 (турбіна 8), 2012 (парогазовий блок)
Вид палива	горючі сланці, потім природний газ
Енергоблоки	1х225 (парогазовий блок)
Котельні агрегати	1 паровий Clarke Chapman (котел 1, виведений з експлуатації), 1 паровий Барнаульский котельний завод ЦКТИ-75-39Ф (котел 2, виведений з експлуатації), 4 парових ЦКТИ-75-39Ф (котли 3 — 6, виведені з експлуатації), 2 парові Таганрозький котельний завод ТП-11 (котли 7 та 8, виведені з експлуатації), 3 парові Таганрозький котельний завод ТГМ-151Б (котли 9 — 11, виведені з експлуатації), 2 парові Таганрозький котельний завод ТГМЕ-464 (котли 12 та 13), 1 паровий Таганрозький котельний завод ТГМЕ-428 (котел 14), 3 водогрійні Дорогобузький котельний завод / Білгородський котельний завод КВГМ-100 (водогрійні котли 1 — 3), 2 котли-утилізатори Istorenergo Group КУП-110/15-8/0,7-540/200 (парогазовий блок)
Турбіни	1 парова AEG (турбіна 1, виведена з експлуатації), 1 Ленінградський металічний завод АП-25-2 / П-17-29/10 (турбіна 2, до / після переномінування, виведена з експлуатації), 1 Харківський турбогенераторний завод ВРТ-25-2 / Р-16-90/18 (турбіна 3, до / після переномінування, виведена з експлуатації), 2 парові Уральський турбінний завод ПР25-90/10/0.9 (турбіни 4 та 5, виведені з експлуатації), 1 парова Калузький турбінний завод Р-12-90/31 (турбіна 6, виведена з експлуатації), 1 парова Ленінградський металічний завод Р-50-130/13 (турбіна 7), 1 парова Уральський турбінний завод Т-100/120-130-5 (турбіна 8), 2 парові General Electric PG6111FA + 1 газова Siemens SST-600 (парогазовий блок)
Електрогенератори	1 Електросила (генератор 3, виведений з експлуатації),
Встановлена електрична потужність	124 (1970), 255 (2011), 372 (після 2012)
Встановлена теплова потужність	765 Гкал/год (після 2012)
Материнська компанія	«Т Плюс»
Сайт	tplusgroup.ru/org/samara/organization/syzranskaja-tehc/
ідентифікатори і посилання
Сизранська ТЕЦ

В 1947 році на майданчику станції ввели в дію паровий котел виробництва британської компанії Clarke Chapman та парову турбіну виробництва AEG. У 1949-му додатково запустили паровий котел від Барнаульского котельного заводу типу ЦКТИ-75-39Ф проудктивністю 75 тон пари на годину (станційний номер 2).

У 1953-му ввели другу чергу, яка отримала чотири парові котли типу ЦКТИ-75-39Ф (номери 3 — 6) та парову турбіну від Ленінградського металічного заводу типу АП-25-2 потужністю 25 МВт (станційний номер 2).

Третя черга, яку ввели в 1960-му, отримала дві парові котли Таганрозького котельного заводу типу ТП-11 (номери 7 та 8) та парову турбіну Харківського турбогенераторного заводу типу ВРТ-25-2 потужністю 25 МВт (номер 3).

В 1965—1966 роках стала до ладу четверта черга, яка отримала три парові котли Таганрозького котельного заводу типу ТГМ-151Б (номери 9 — 11) та дві парові турбіни від Уральського турбінного заводу типу ПР25-90/10/0.9 потужністю по 25 МВт (номери 4 та 5).

У 1970-му станцію доповнили паровою турбіною від Калузького турбінного заводу типу Р-12-90/31 потужністю 12 МВт (номер 6), що довело загальну потужність ТЕЦ до 124 МВт.

Для збільшення теплової потужності в 1980—1986 роках майданчик доповнили трьома водогрійними котлами виробництва Дорогобузького котельного заводу та Білгородського котельного заводу типу КВГМ-100 продуктивністю по 100 Гкал/год.

В 1986 та 1989 роках запустили два парові котли від Таганрозького котельного заводу типу ТГМЕ-464 продуктивністю по 500 тонн пари на годину (номери 12 та 13), при цьому в 1986-му запустили парову турбіну Ленінградського металічного заводу типу Р-50-130/13 потужністю 50 МВт (номер 7), а в 1991-му стала до ладу парова турбіна Уральського турбінного заводу типу Т-100/120-130-5 потужністю 100 МВт (номер 8).

В 1996-му запустили паровий котел від Таганрозького котельного заводу типу ТГМЕ-428А продуктивністю 500 тонн пари на годину (номер 14). Також є відомості, що він був постачений Азбестівським котельно-машинобудівним заводом.

З плином часу застаріле обладнання переномінували — турбіну № 2 до рівня П-17-29/10 зі зменшенням потужності до 17 МВт, турбіну № 3 до рівня Р-16-90/18 зі зменшенням потужності до 16 МВт.

В 2012-му на майданчику ТЕЦ ввели в дію парогазовий блок комбінованого циклу потужністю 225 МВт, в якому дві газові турбіни потужністю по 76,5 МВт живлять через відповідну кількість котлів-утилізаторів одну парову турбіну з показником 74,4 МВт.

Поява парогазового блоку дозволила вивести з експлуатації все застаріле обладнання, окрім котлів № 12 — 14 та турбін № 7 та № 8.

ТЕЦ спорудили з розрахунку на спалювання горючих сланців сусіднього Кашпірського родовища (першим котлом, що мав таку здатність, став котел № 2). З вичерпанням  найбільш багатих покладів станцію наприкінці 1950-х частково перевели на мазут, а у 1980-х вона перейшла на природний газ, що надходить до Сизрані по Південному газотранспортному коридору (трубопроводи Уренгой — Новопсков та Челябінськ – Петровськ).

Для видалення продуктів згоряння парогазового блоку призначені два димарі висотою по 60 метрів.

Видача продукції відбувається під напругою 110 кВ та 35 кВ.^{[1][2][3][4][5][6]}