Силени (хімія)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Силени.

Силе́ни — хімічні сполуки з подвійним зв'язком Силіцій—Карбон, Si=C. Кількість відомих силенів та їхніх хімічних реакцій невелика. Галузь розвивається повільно і силени здебільшого цікавлять теоретиків, хоча в оглядах останніх років можна зустріти твердження, що силени мають великий практичний та синтетичний потенціал, зокрема у силафармацевтичних дослідженнях.^[1]

Загальна будова силену

Історія хімії силенів (1966-1996)

Існування силенів як нестійких інтермедіатів у реакції піролізу силабутадієнів було запропоноване Наметкиним 1966 року.

Nametkin reaction

1967 року Гусельніков та Флауерс довели наявність силенів в цій реакції за допомогою реакції електрофільного приєднання води до зв'язку Si=C, продуктом якої був триметилсиланол.^[2]

GuselnikovFlowers transient silene trap by water

1981 року Адріан Гіббс Брук отримав перший стабільний силен фотохімічною ізомерізацією полісилілацилсилану, таким чином спростувавши правило подвійного зв'язку.^[3]

First stable silene

Цю ізомерізацію можна розглядати як фотохімічний варіант перегрупування Брука. Наступного року Брук висловив припущення, що стійкість силену до [2+2]-димеризації обумовлена великим розміром замісників на подвійному зв'язку.^[4] Ідея кінетичної стабілізації силенів за рахунок великого розміру замісників (трет-бутил, адамантил, трис(триметил силіл) тощо) була широко використана в пізнішіх роботах для ізоляції стабільних силенів. Другим фактором, що стабілізує силени, може бути знижена електрофільність Силіцію за рахунок електроннодонорного замісника.
1983 року Нільс Віберг отримав другий стабільний силен елімінацією триметилфторосилану.^[5]

Second stable silene

1984 року Апелойг та Карні висловили припущення, засноване квантовохімічних на розрахунках, що стійкість силена Брука до [2+2]-димеризації обумовлена також і «зворотньою полярізацією» подвійного Si=C зв'язку (англ. reversed Si=C bond polarization).^[6]
1989 року Оме зробив невдалу пробу отримати силен елімінацією силаноляту літію від полісиліл алкоголяту, але замість елімінації отримав ізомерізацію алкоголяту.
1992 року Іцхак Апелойг отримав нестабільний силен елімінацією силаноляту літію.^[7]
1993 року Роберт Вест отримав перший стабільний сила-аллен ізомерізацією нестабільного силілацетілену.^[8]
1996 року Іцхак Апелойг та Роланд Боезе отримали стабільний силен елімінацією силаноляту літію.^[9]

Історія хімії силенів (1997-наш час)

Отримання та властивості силенів