Симеоно-Агрипінська церква

Симео́но-Агрипі́нська це́рква (іноді також Свя́то-Симео́нівська, просто Симео́нівська або Агрипі́нська церква) — православний храм, що існував в місті Миколаїв на перехресті сучасних Центрального проспекту і Аркасівської вулиці. Знищений в ніч проти 18 вересня 1960 року.

Симеоно-Агрипінська церква
Шаблон:Визначна пам'ятка: зображення відсутнє:
46°58′3″ пн. ш. 31°58′50″ сх. д.
Статус	не існує
Країна	Україна
Розташування	Миколаїв
Конфесія	християнство
Тип будівлі	церква
Архітектурний стиль	еклектика
Архітектор	В. Є. Андрієвський
Будівництво	1867 — 1869
Зруйновано	18 вересня 1960
Перебудова	1897
Симеоно-Агрипінська церква (Україна)

Історія

Будівництво

Ініціатором будівництва нового храму виступив надвірний радник на прізвище Павлов. До цього його спонукав невеликий спадок — 5000 рублів сріблом, який йому заповідала померла сестра віцеадмірала Семена Алексєєва — дівиця Агрипіна. На ці гроші за її заповітом треба було збудувати у Миколаєві храм в ім'я Симеона Богоприємця та Святої мучениці Агрипіни.

У березні 1865 року домовласники Миколаєва звернулися до Міської думи з проханням про будівництво молитовного будинку на місці сучасного Аркасівського кільця.

13 червня 1867 року адмірал Богдан Глазенап затвердив фасад та план храму, складений миколаївським міським архітектором Володимиром Андрієвським^[1]. За задумом архітектора, храм вінчав високий барабан із великими вікнами та подовжений гранований купол. Стіни фасадів виконані в стилі еклектики: декоровані рустованим пілястрами, на другому ярусі розміщені подвійні та потрійні венеціанські вікна. Споруда була вдало вписана в навколишній міський пейзаж, виділялася своєю висотою, силуетом і пропорціями на тлі малоповерхової забудови, що оточувала його і добре проглядалася з різних точок.

Церква призначалася як полкова для 55-го піхотного полку. 3 січня 1868 року Глазенап попереджає Міську думу про те, що будівництво у Миколаєві кам'яного молитовного будинку для квартируючого 55-го полку має бути допущена як тимчасова міра, оскільки перебування полку мало вважатися тимчасовим. Завершення будівництва і освята відбулися вже наступного, 1869 року.

У 1897 році Симеоно-Агрипінська церква була капітально відремонтована та перебудована на церковні кошти та пожертвування громадян у двопрестольну.

Післявоєнний період

Після Жовтневого перевороту у церкві розмістилися прихильники «Живої церкви» — організації, що виникла травні 1922 року за активної підтримки Державного політичного управління при НКВС РРФСР. 2 лютого 1938 року постановою Миколаївського облвиконкому храм було закрито.

Під час окупації нацистської Німеччини, як і в інших храмах міста, в ньому були дозволені богослужіння. Працювала церква і після визволення міста. З листопада 1944 року настоятелем храму став отець Віктор, відомий тим, що після звільнення Миколаєва збирав тіла убитих радянських солдатів та ховав їх на території храму. На гроші парафіян там було встановлено обеліск. 1960 року останки солдатів перепоховали на міському некрополі. Туди ж перенесли обеліск^[2].

Знищення

Симеонівська церква була повністю зруйнована в 1960 році. У зв'язку з реконструкцією проспекту Леніна постало питання зносу церкви. Храм заважав розміщенню тролейбусних ліній, зокрема будівництву самого кільця. Рішення про її знесення було ухвалено Миколаївським міським виконавчим комітетом 23 травня 1960 року.

Проти знесення Симеонівської церкви виступив головний архітектор області Василь Скуратовський. Він запропонував проєктантам зменшити діаметр розвороту кола та залишити церкву на місці. Проте творці проекту стали проти, заявляючи, що на малому колі не можна буде розвернутися великовантажним машинам з причепами та здвоєним тролейбусам.

Заступник голови Миколаївського місьвиконкому Г. Михайлов, який проводив засідання, запропонував архітекторам і проєктувальникам разом з представниками авто- та електротранспорту експеримент: за містом, у полі, побудувати макет малого кола і церкви, щоб перевірити можливість розвороту транспорту в таких умовах. Завдання було виконане. Випробування показали, що малому колі транспорт не розгорнеться^[2].

Вже 3 вересня 1960 року Миколаївський обласний виконавчий комітет ухвалив рішення № 816 «Об изъятии церковного здания, находящегося в пользовании Семеновской религиозной общины, разборке его и других зданий в связи с реконструкцией города Николаева». Згідно нього, церква мала бути знесена, а її матеріали передані обласному будівельному тресту для будівництва дитячого садочка по вулиці Стадіонній.

17 вересня 1960 року, до настання темряви, до Симеонівської церкви та прилеглих вулиць була підтягнута потужна землерийна техніка, автокрани, погружчики, самоскиди. Підривали церкву військові сапери Одеського військового округу.

Одразу після вибуху почали працювати екскаватори, погружчики та самоскиди. Місце вибуху засипали землею, зробили коло розвороту транспорту та навіть посадили чагарники, дерева та квіти^[3][1].

Пам'ять

Протягом багатьох років православна громадськість міста зверталася до влади з проханням про виділення ділянки для відтворення Свято-Симеонівської церкви на її історичному місці — на перетині Центрального проспекту та Аркасівській вулиці. Однак через прокладені підземні комунікації, транспортні магістралі і забудову, що склалася, зведення тут церкви виявилося неможливим. На згадку про неї було вирішено на цьому місці закласти камінь і надалі встановити пам'ятник покровителю міста — святителю Миколаю. 4 жовтня 1997 року камінь було встановлено.

22 травня 1999 року навпроти Центрального стадіону було виділено ділянку під будівництво нової Симеонівської церкви. Станом на 2025 рік, будівництво храму все ще тривало.