Симонов Павло Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Симонов.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Станкевич.

Павло Васильович Симонов (уродж. Станкевич, 20 квітня 1926, Ленінград, РРФСР — 6 червня 2002, Москва, Росія) — радянський російський психофізіолог, біофізик і психолог. Академік РАН (1991; академік АН СРСР з 1987), доктор медичних наук (1961), професор (1969)^[1]. Лауреат Державної премії СРСР (1987, у колективі) за створення й розробку методів діагностики та прогнозування стану мозку людини.

Симонов Павло Васильович
Народився	20 квітня 1926(1926-04-20)  Ленінград, РСФРР, СРСР
Помер	6 червня 2002(2002-06-06) (76 років)  Москва, Росія
Поховання	Хованський цвинтар
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	психолог, біолог
Alma mater	Військово-медична академія імені С. М. Кірова
Галузь	Психофізіологія, біофізика і психологія
Заклад	Institute of Higher Nervous Activityd
Вчене звання	академік АН СРСР[d], академік Російської академії наук і професор
Науковий ступінь	д.м.н.
Науковий керівник	Асратян Езрас Асратович
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР
Діти	Євгенія Симонова Вяземський Юрій Павловичd
Нагороди	I.M. Sechenov Gold Medald

Біографія

Батька П. В. Симонова — колишнього офіцера Станіслава Станкевича — репресували в 1937. Як члени сім'ї «ворога народу», Павло з матір'ю були вислані з Ленінграда. Сусід по будинку, відомий скульптор Василь Львович Симонов, взяв діяльну участь у долі хлопця, усиновив його і дав своє прізвище.

У 1944 році вступив до льотного училища. У 1945 за станом здоров'я перевівся в Військово-медичну академію, яку закінчив у 1951 році. З перших років лікарської практики почав займатися науково-дослідною роботою. У 1951–1960 рр. — науковий співробітник, керівник лабораторії Головного військового госпіталю ім. М. Н. Бурденка. З 1961 по 1962 рік — старший науковий співробітник Фізіологічної лабораторії АН СРСР.

У 1962 році почав працювати під керівництвом Е. А. Асратяна в Інституті вищої нервової діяльності та нейрофізіології РАН на посаді завідувача лабораторією, потім заступника директора. З 1982 року — директор цього інституту.

Професор кафедри вищої нервової діяльності біологічного факультету МГУ з 1996 року. Був академіком-секретарем Відділення фізіології АН СРСР, головним редактором «Журналу вищої нервової діяльності ім. І. П. Павлова» (з 1982), членом редколегії науково-популярного журналу «Наука і життя».

Удостоєний звання «Заслужений професор Московського університету» (1999).

Похований на Хованському кладовищі в Москві^[2].

Сім'я

• Батько: Станкевич Станіслав Венедиктович (1895–1937) — уродженець або мешканець Ленінграда, поляк, безпартійний, тимчасовий виконувач начальника відділення продовольчо-фуражного відділу ЛВО, інтендант 3-го рангу (капітан). Заарештований 5 жовтня 1937 комісією НКВС і Прокуратури СРСР. 3 листопада 1937 засуджений за статтею 58, чч. 6, 7, 10 і 11 КК РРФСР до вищої міри покарання. Розстріляний в Ленінграді 12 листопада 1937.
• Мати: Марія Карлівна Станкевич.
• Сестра: Галина Станіславівна Станкевич, проживає у Швеції з сім'єю.
• Дружина: Ольга Сергіївна Вяземська, викладач іноземної мови.
• Діти:
  • донька Євгенія Симонова, актриса.
  • син Юрій Вяземський, письменник та філософ.

Посилання

• Портал «Біографії»