Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Симфонія № 3 (Лютославський)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Симфонія № 3 Вітольда Лютославського, написана на замовлення Чиказької філармонії. Перші ескізи майбутнього твору з'явились ще 1972 році, але композитор закінчив роботу аж у 1983 р. 11 років знадобилося для втілення принципово нової концепції фактури та пошуку стилю, авторської композиторської техніки (контрольованої алеаторики)[1]. Прем'єра відбулася 29 вересня 1983 року у виконанні Чиказького філармонічного оркестру під батутою Джорджа Шолті. Цікаво, що саме першовиконавцям (і замовникам) твору В. Лютославський присвятив третю симфонію.
 |
Ця композиція здобула нагороду Комітету незалежної культури (Nagroda Artystyczna Komitetu Kultury Niezależnej) NSZZ «Solidarność» та премію Grawemeyer Award[en] у 1985.
Remove ads
Аналіз
Узагальнити
Перспектива
У третій симфонії Лютославський відмовляється від класичного чотиричастинного симфонічного циклу. ІІІ симфонія — двочастинний твір, в якому основний зміст зосереджений саме у другій частині. Лютославський трактує першу частину як вступ, своєрідне приготування слухачів до сприйняття ідей, висловлених в другій частині симфонії[1]. Цілісному сприйняттю циклу сприяє також наявність інтонаційного зерна: твір розпочинається та закінчується характерним звуком, що повторюється чотири рази (нагадує «тему долі» з 5 симфонії Бетховена)[1][2]. Композитор не втілював жодної програми, тому не варто шукати у музиці будь-якого позамузичного змісту. Однак часто критики[які?] знаходять в музиці рефлексії на діяльність руху Солідарність та «відгомін» Воєнного стану (був оголошений у 1981 році).
Перша частина складається з чотирьох епізодів. Композитор передає статичні образи, адже це лише передісторія, вступ. Кожний наступний епізод звучить повільніше, ніж попередній. Короткі мотиви, викладені дрібними тривалостями, поступово переходять у кантилену (останній епізод). Епізоди розділені «рефренами»: повільними діалогами кларнетів і фагота ліричного характеру. Основний мотив з чотирьох «мі» завершує кожен «рефрен» і всю першу частину. В першій частині вже основна ідея твору, однак композитор неначе «ховає» її між рядками, готуючи її проголошення у другій частині.
Друга частина має риси сонатного алегро. Вона динамічна й доволі імпульсивна. Це драматична розповідь. Композитор користується прийомами роботи з тематичним матеріалом, які характерні для розробкового розділу сонатного алегро, у всіх розділах другої частини. Динамізм розвитку забезпечує зіставлення двох тематичних груп: репетиції на «мі» та короткого фугато струнних і арф (перший тематичний блок) та фугато струнних (на піцикато). Завершується симфонія розгорненим епілогом струнних. Цю виразну кантилену часто трактують як третю частину твору. У епілозі є ремінісценції рефренів з першої частини, однак у коді ці мелодійні звороти звучать більш пристрасно. На завершення твору звучить лейтмотив у tutti всього оркестру.
Симфонія оркестрована для великого симфонічного оркестру, в якому потрійний склад дерев'яних духових; по 4 валторни, труби, тромбони і туба; він також включає велику секцію ударних, розраховану на 4 виконавців; челесту, 2 арфи, фортепіано в 4 руки.
Для втілення творчого задуму мистець обрав техніку «контрольованої алеаторики» (особливий вид алеаторики, при якому окремим виконавцям оркестру доручається виконувати задані фрази у довільному темпі, незалежно один від одного, при цьому початки таких фраз та їх закінчення координуються диригентом). Ці фрагменти поєднуються з розділами «ad battuta», в яких звучання оркестру ритмічно впорядковується «лейттемою симфонії» (послідовність з чотирьох мі у tutti оркестру, або як її називають «кулак долі»). Деякі[які?] музиканти вбачають у подібній музичній тканині пряму паралель із дійсністю: шалений тиск тоталітарного режиму на особистість (розділи «ad battuta») та протест індивіуму проти системи («вільні» розділи)[джерело?].
В. Лютославський, як зазначалось вище, не підтверджував факту свідомого вибору будь-якої програми, але до спроб пов'язати його музику з конкретними подіями не мав негативного ставлення. «Якщо ми погодимося, що музика може означати нічого поза музично, то її зміст все одно залишиться неоднозначним. Але людина має одну душу і все, що відчуває в житті повинне мати певний вплив, і тому світ звуків, незважаючи на його самостійність, залежить від того психіки творця. Тому, якщо частина симфонії тримає слухача в напрузі, то це, звичайно, не випадково. Якщо мені мені вдалося висловити щось не тільки особисте, а й близьке слухачеві, то для мене це, направду велика честь»[джерело?]
Remove ads
Записи
Remove ads
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads