Синдром Морріса

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Синдром (значення).

Синдром нечутливості до андрогенів або синдро́м Мо́рріса (СНА, англ. Androgen insensitivity syndrome (AIS)) — рідкісний вроджений стан, при якому клітини повністю або частково перестають реагувати на андрогени.^[1] Синдром має декілька клініко-генетичних варіантів.

Синдром Морріса / Синдром нечутливості до андрогенів
На фото рецепторний білок AR, що опосередковує ефекти андрогенів в організмі людини. На фото рецепторний білок AR, що опосередковує ефекти андрогенів в організмі людини.
Спеціальність	ендокринологія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	LD2A.4
МКХ-10	E34.5
OMIM	312300
DiseasesDB	29662
MedlinePlus	001180
eMedicine	ped/2222
MeSH	D013734
Androgen insensitivity syndrome у Вікісховищі

Генетика

В Y-хромосомі є ген,^{[джерело?]} який визначає диференціювання статевих залоз за чоловічим типом, синтез ними андрогенів, зокрема гормону тестостерону.^{[уточнити]}

Також, для розвитку чоловічої статі в організмі необхідний, серед інших, білок-рецептор до андрогенів (Рецептор Андрогенів Людини (РАЛ)), що забезпечує проникнення цього гормону в клітини мішені — за його синтез відповідає ген, розташований на проксимальному довгому плечі Х-хромосоми (локус Xq11-Xq12).^[2]. Ділянка, що кодує білок, складається приблизно з 2757 нуклеотидів (919 кодонів), що охоплюють вісім екзонів, позначених як 1-8 або A-H.^[3][4] Розмір інтронів варіюється від 0,7 до 26 kbp.^[4] Як і інші ядерні рецептори, білок РАЛ складається з кількох функціональних доменів: домену трансактивації (його також називають доменом регуляції транскрипції або аміно/NH2-кінцевим доменом), ДНК-зв'язуювального домену, ділянка петлі, та стероїд-зв'язуювального домену (також званий карбокси-кінцевим ліганд-зв'язуювальним доменом).^[3][5][4][6] Домен трансактивації кодується екзоном 1 і становить більше половини білка РАЛ.^[4] Екзони 2 і 3 кодують ДНК-зв'язуювальний домен, тоді як 5' частина екзона 4 кодує ділянку петлі.^[4] Залишок екзонів з 4 по 8 кодує домен зв'язування ліганду.^[4]

РАЛ мутації

Станом на 2010 рік у базі даних мутацій РАЛ було зареєстровано понад 400 мутацій РАЛ, їх кількість продовжує зростати.^[5] Успадкування, як правило, є материнським і слідує Х-зчепленій рецесивній моделі^[3][7] особи з каріотипом 46,XY завжди експресують мутантний ген, оскільки вони мають лише одну Х-хромосому, тоді як носії 46,XX уражаються мінімально. Приблизно в 30% випадків мутація РАЛ є спонтанним результатом і не передається у спадок.^[8] Такі мутації de novo^[en] є результатом мутації зародкових клітин або мозаїцизму зародкових клітин^[en] у статевих залозах одного з батьків або мутації в самій заплідненій яйцеклітині.^[9] В одному дослідженні^[10] три з восьми мутацій de novo відбулися на постзиготичній стадії, що призвело до оцінки, що третина мутацій de novo спричиняють соматичний мозаїцизм^[3]. Не кожна мутація гена AR призводить до нечутливості до андрогенів; одна конкретна мутація виникає у 8-14% генетичних чоловіків^{[11][12][13][14]} і вважається, що вона негативно впливає лише на невелику кількість осіб, якщо присутні інші генетичні фактори^[15].

При мутації цього гена (рецесивний алель) порушується утворення нормального рецептора і, таким чином, здатність тканини сприймати тестостерон та інші андрогени. У результаті з'являється особа з чоловічим каріотипом 46XY і наявністю тестостерону в крові, але за зовнішніми ознаками більше схожими до жінки.^[16]

Актуальність

Це вражає в середньому 1 з 20 000 до 64 000 народжених XY (каріотипно чоловіків). Виявляють варіанти цього синдрому з різною частотою в популяції — від 1 на 22 400 народжених хлопчиків до 1 на 99000.^[17]

Етимологія

У 1953 році американський гінеколог Д. Морріс описав цей синдром^[18], але не усі вчені вважають його першовідкривачем, тому частіше у медичному вжитку використовують медичний термін «синдром нечутливості до андрогенів». Інші історичні назви — «синдром Рейфенштейна»^[19]; «синдром Голдберга—Максвелла»^[20]; «синдром Гілберта-Дрейфуса»^[21]; «синдром Любса»^[22]; «синдром Розвотера»^[23]; «синдром Аймана»^[24]; «синдром неповної тестикулярної фемінізації»^[25].

Класифікація

СНА поділяється на три класи на основі фенотипу:^{[3][5][26][27][28][8][29][30][6]}

• Повний СНА (синдром повної андрогенної нечутливості (англ. CAIS))
• Частковий СНА (частковий синдром андрогенної нечутливості (англ. PAIS))
• Легкий СНА (легкий синдром андрогенної нечутливості (англ. MAIS))

Додаткова система фенотипової класифікації, яка використовує сім класів замість традиційних трьох, була запропонована педіатром-ендокринологом Charmian A. Quigley та ін. у 1995 році.^[4] Перші шість ступенів шкали, від 1 до 6, диференціюються за ступенем генітальної маскулінізації; ступінь 1 вказується, коли зовнішні статеві органи повністю маскулінізовані, ступінь 6 вказується, коли зовнішні статеві органи повністю фемінізовані, а класи від 2 до 5 кількісно визначають чотири ступені зменшення маскулінізації геніталій, які лежать поміж^[4]. 7 ступінь не відрізняється від 6 ступеня до періоду статевого дозрівання, а потім диференціюється за наявністю вторинного термінального волосся; 6 ступінь вказується, коли присутні вторинні термінальні волосся, тоді як 7 ступінь вказується, коли вони відсутні^[4] Шкала Квіглі^[en] може використовуватися разом із традиційними трьома класами СНА для надання додаткової інформації щодо ступеня маскулінізації статевих органів, і вона особливо корисна, коли діагнозом є англ. PAIS.^[5][31]

Див. також

• Гермафродитизм