Синиця Іван Омелянович

Іван Омелянович Синиця (нар. 6 серпня 1910, Корделівка — пом. 8 листопада 1976, Київ) — український радянський психолог і педагог; доктор психологічних наук, професор.

Іван Омелянович Синиця
Народився	6 серпня 1910(1910-08-06) Корделівка
Помер	8 листопада 1976(1976-11-08) (66 років) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Alma mater	Вінницький інститут соціального виховання Київський педагогічний інститут
Галузь	психологія навчання
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор психологічних наук
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Синиця.

Біографія

Народився 6 серпня 1910 року в селі Корделівці (тепер Хмільницький район^[1] Вінницької області, Україна). З 16 років працював учителем в школах Вінницької, Хмельницької та Київської областей. У 1932 році закінчив Вінницький інститут соціального виховання, а в 1936 році — Київський педагогічний інститут. Після закінчення інституту повернувся до викладацької роботи.

Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Червоної Зірки (7 травня 1945), медаллю «За відвагу» (4 листопада 1942)^[2].

З 1951 року і до кінця життя працював у Науково-дослідному інституті психології УРСР: (1955 року — завідувач відділом педагогічної психології, з 1960 року — завідувач лабораторією психології навчання. Нині лабораторії присвоєне його ім'я^[3].

Помер в Києві 8 листопада 1976 року. Похований на Байковому кладовищі^[4].

Наукова діяльність

Автор понад 200 наукових праць з психології писемного та усного мовлення учнів, а також по психології педагогічної майстерності. Серед них:

• Психологічні особливості засвоєння лексики учнями 5 класу. Київ, 1957;
• Психологія писемної мови учнів 5—8 класів. Київ, 1965;
• Психологія усного мовлення учнів 4—8 класів. Київ, 1974;
• Про педагогічний такт учителя. Київ, 1969;
• 3 чого починається педагогічна майстерність. Київ, 1972;
• О такте и мастерстве. Київ, 1976;
• Педагогічний такт і майстерність учителя. Київ, 1981.