Скиргайло Ольгердович

Скиргайло Ольгердович, Іван Скиргайло (бел. Скыргайла, лит. Skirgaila, пол. Skirgiełło, *бл.1354 — †11 січня 1397) — князь троцький (1382—1395), полоцький (1387—1397), князь київський (1395—1397). Великий князь Литовський (1386—1392). Син Великого литовського князя Ольгерда та його другої дружини княжни Уляни Тверської, рідний брат і найближчий помічник Владислава II Ягайла. По материнській лінії Скиргайло є правнуком короля Русі Юрія І Львовича та відповідно прапраправнуком короля Данила Романовича.

Скиргайло Ольгердович
Намісник Ягайла у Великому князівстві Литовському
1386 — 1392
Попередник:	Ягайло
Наступник:	Вітовт
Князь Полоцький
1377 — 1382
Попередник:	Андрій Ольгердович
Наступник:	Андрій Ольгердович
Князь Троцький
1382 — 1392
Попередник:	Кейстут
Наступник:	Вітовт
Князь Полоцький
1387 — 1397
Попередник:	Андрій Ольгердович
Великий князь Київський
1395 — 1397
Попередник:	Володимир Ольгердович
Наступник:	Іван Ольгимонтович Гольшанський
Народження:	1354[1]  Вільнюс, Велике князівство Литовське
Смерть:	10 січня 1395[2]  Київ, Велике князівство Литовське[1]
Причина смерті:	отрути
Поховання:	Києво-Печерська лавра
Рід:	Гедиміновичі і Ольгердовичі[3]
Батько:	Ольгерд[1][4]
Мати:	Ульяна Тверська[1][5]
Медіафайли у Вікісховищі

Герб з печатки князя Скиргайло, 1386

Біографія

Печатка Скиргайла, 1382 р

1384 року Скиргайло воював з Тевтонським орденом і повернув зайняті орденом Троки.

Проти нього було повстання литовської шляхти та князів близько 1387 року^[6]. 1387 року Скиргайло переміг Святослава, князя Смоленського, й одержав за те Полоцьк і багато інших земель, в 1388 році став намісником Литви, поставлений старшим над рештою братів і родичів.

У 1386—1392 роках був намісником польського короля Владислава II Ягайла у Великому князівстві Литовському. Через політику Ягайла на зближення Литви та Польщі на шкоду руській складовій союзу у Великому князівстві розпочалась громадянська війна (1389—1392).

1392 року його кузин — князь Вітовт — за допомогою Тевтонського ордену примусив Ягайла укласти Острівський мир, за яким Скиргайло, підкоряючись волі короля, поступився Вітовту Великим князівством, й з того часу допомагав йому у внутрішніх і зовнішніх війнах. Після угоди між Ягайлом і Вітовтом значною мірою втрачає вплив. За цією ж угодою, 1395 року, після усунення Володимира Ольгердовича, одержав Київське князівство.

Був православним, підтримував руські (українсько-білоруські) впливи у Великому Князівстві Литовському.

Помер у Києві. Ймовірно був отруєний на бенкеті Фоми (Фома Чернецъ изъ Уфовъ^[7]) — митрополичого намісника собору святої Софії — у Києві або ж у Вишгороді. Після того, як Скиргайло відчув себе зле, Фома втік до Василькова, де невдовзі теж помер. За легендою, Вітовт наказав запхати останки Фоми до гармати й вистрілити в бік Дніпра. У причетності до отруєння Скиргайла, втім, підозрювали і самого Вітовта, і попереднього київського князя Володимира Ольгердовича (серед версій є також підступи митрополита Кипріана та «московський слід»)^[8].

За літописними даними, через 7 днів після бенкету, був похований біля гробу Феодосія Печерського у церкві Печерської Богородиці Києво-Печерського монастиря.

Державцем Київського князівства Вітовт призначив князя Івана Ольгимонтовича.^[7]

Див. також

• Гедиміновичі