Скуратівський Василь Тимофійович

Василь Тимофійович Скураті́вський (25 жовтня 1939 — 16 грудня 2005) — український народознавець, письменник, видавець. Одним із перших у новітній Україні видав народознавчу книгу «Берегиня».

Василь Тимофійович Скуратівський
Псевдонім	Древлянський, В. Т., Васильчук В. Т., Тимощук В. С.
Народився	25 жовтня 1939(1939-10-25)  Великий Ліс, Мединівська сільська рада, Чоповицький район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР[1]
Помер	16 грудня 2005(2005-12-16) (66 років)  Київ, Україна
Поховання	Берковецьке кладовище
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	народознавець, журналіст
Сфера роботи	література[2], видавнича справа[2] і етнографія[2]
Знання мов	українська[2] і російська
Мова творів	українська
Magnum opus	«Берегиня»
Премії	Золоте перо, імені Павла Чубинського

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Скуратівський.

Біографія

Народився на глухому поліському хуторі Забуда, пізніше переселеному до села Шевченкове (пізніше Великий Ліс) на Житомирщині.^[3] Ця подія відбулася восени 1939 року між святом Покрови (14 жовтня) та Змитра (Дмитра, 8 грудня), коли точно — батьки призабули, а в посвідченні про народження паспортистка записала 25 жовтня 1939 року.

Батько — Тимофій Якович Скуратівський (1898—1981), мати — Мотрона Антонівна Скуратівська (1900—1978), обоє селяни. Батько був знаним на селі столяром, виготовляв діжки, скрині, ліжка, вулики та інше. Для власних потреб розробив і виготовив дерев'яну медогонку, яка нині перебуває в експозиції Переяславського музею народної архітектури та побуту (хата-музей бджільництва). У родині було п'ятеро дітей, однак вижило двоє: старша сестра Ольга та найменший і єдиний син Василь.

З дитинства любив читати. У 13 років вирішив стати письменником, написав першого вірша і надіслав до районної газети. Відповідь не забарилась — порадили більше читати і краще вивчати рідну мову та літературу. Однак хлопець був настирливим і продовжував надсилати до редакції нові свої вірші, байки, замальовки, дописи. З часом їх почали друкувати.

Після закінчення школи у 1959 році, працював кілька місяців коректором у народицькій районній газеті, і тільки з'явилась можливість, перейшов на журналістську роботу до олевської райгазети «Колгоспник Олевщини». По трьох роках роботи звільнився і поїхав шукати долі в Сибіру. Працював у тайзі на заготівлі живиці, кілька місяців вчився на розмітчика в Іркутську, коли знайшов журналістську роботу, переїхав до Усть-Кута. Загалом у Сибіру перебував півтора року.

Повернувшись до України, продовжив журналістську роботу в різних газетах українського Полісся (Народичі, Радомишль, Олевськ, Житомир, Київ), працював у Немішаєвському сільгосптехнікумі.

У 1964 закінчив Московську заочну школу журналістики, 1967 р. вступив на навчання до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на факультет журналістики.^[4]

З 1969 року працював редактором у журналі «Народна творчість та етнографія». З 1970 року з'являються у періодиці перші статті на народознавчу тематику. Згодом розпочинає роботу над науковою монографією про традиційне пасічництво.

Надгробний пам'ятник Василеві Скуратівському в Києві на міському Берковецькому кладовищі

У липні 1973 року викликають до Комітету державної безпеки СРСР (КДБ) у справі Василя Овсієнка, відтоді перебуває під наглядом спецорганів.

Помер на 67-му році життя 16 грудня 2005 року. Похований в Києві на міському Берковецькому кладовищі (ділянка № 2а).

Творчий доробок

Визнання приходить під час публікації першого циклу народознавчих матеріалів «Зелене полум'я сосни» у газеті «Молодь України» (1983), далі продовжив публікації у виданнях «Сільські вісті», «Культура і життя», «Пам'ятки України», «Наука і суспільство».

1987 року виходить книга «Берегиня»,^[5][6] яка витримала не одне видання і викликала хвилю зацікавлення народознавством у країні. Далі виходили у світ інші книги: «Покуть», «Погостини», «Святвечір», «Місяцелік», «Русалії», «Кухоль меду», «Я сам про себе розкажу» та інші.^[7] Всього за життя письменника було видано понад 20 книг.

Скуратівський пропагував традиційну культуру, обряди. Був ініціатором започаткування уроків народознавства у школах, одним із організаторів фестивалів: «Котилася торба» (дитячі ігри), «Коляда» (новорічні та різдвяні традиції), «Берегиня» (міжнародний фестиваль фольклору). Організував та проводив багаторічну народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами».

З 1992 року започаткував та видавав народознавчий часопис «Берегиня»^[8] (після 2012 р. «Наша Берегиня»).

Пам'ять

26 жовтня 2019 в місті Малин Житомирської області відбувся I-й Всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль імені Василя Скуратівського «До Василя!».^[9][10]

Відзнаки

За журналістку та літературну роботу нагороджений преміями:^[11]

• Золоте перо,
• імені Островського,
• імені Чубинського
• кількома міжнародними преміями.

Висувався на здобуття Шевченківської премії.