Слюсаренко Володимир Олексійович

Володи́мир Олексі́йович Слюсаре́нко — (* 2 травня 1857 — † 22 травня 1933) — генерал від інфантерії.

Володимир Олексійович Слюсаренко
Генерал від інфантерії генеральний бунчужний
Загальна інформація
Народження	2 травня 1857(1857-05-02)
Смерть	22 травня 1933(1933-05-22) (76 років) м. Бела-Црква,  Сербія
Alma Mater	Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург)
Військова служба
Приналежність	Російська імперія  Гетьманат
Рід військ	артилерія, піхота
Війни / битви	Російсько-турецька війна Російсько-японська війна Перша світова війна Українська революція Громадянська війна в Росії
Командування
6-й Полтавський армійський корпус
Нагороди та відзнаки
Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святого Володимира 3 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня Орден Святої Анни 4 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Орден Святого Станіслава 2 ступеня Орден Святого Станіслава 3 ступеня Орден Святого Георгія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Слюсаренко.

Життєпис

Закінчив Санкт-Петербурзьку військову гімназію, 1-е Павлівське військове училище 1876, Миколаївську академію Генерального штабу.

Учасник кампанії в Середній Азії в 1880-81. Перебував на посадах командира батареї, дивізіону 27-ї гарматної бригади, командира 45-ї гарматної та 2-ї Гренадерської бригад, начальника артилерії 19-го та 2-го Кавказького армійських корпусів, командира 43-ї піхотної дивізії. Учасник російсько-турецької 1877-78 та російсько-японської 1904-05 воєн. За бій під Ляояном нагороджений орденом Святого Георгія. За бойові заслуги отримав вісім орденів і Золоту Георгіївську зброю. У роки Першої світової війни 1914-18 — командир 43-ї піхотної дивізії Північно-Західного фронту, 28-го армійського корпусу на Північному фронті — з жовтня 1915.

В серпні 1917 залишив посаду, після жовтня 1917 поїхав до України. В українському війську — з квітня 1918. За Гетьманату був командиром 6-го Полтавського армійського корпусу. В жовтні 1918 присвоєне звання генерального бунчужного. В листопаді 1918 — головноначальствуючий Полтавщини, командир VI Кошу. Брав участь у боях проти військ Директорії УНР у листопаді-грудні 1918.

Після повалення уряду гетьмана Скоропадського служив в Білій армії. В еміграції з 1920. Помер та похований в місті Біла Церква (Югославія).

Джерела

• Володимир Олексійович Слюсаренко
• Інститут історії України

Література

• Олег Шатайло. Спадкоємці козацької слави.