Смоленська ТЕЦ-2

Смоленська ТЕЦ-2 — теплова електростанція на заході Росії, у Смоленській області.

Смоленська ТЕЦ-2

54°46′17″ пн. ш. 32°08′38″ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Росія Смоленська область, Смоленськ
Введення в експлуатацію	1973—1975 (перша черга), 1982 (друга черга)
Вид палива	природний газ
Водозабір	Дніпро
Котельні агрегати	4 парові Барнаульський котельний заводу БКЗ-210-140-7 (перша черга), 1 паровий Таганрозький котельний завод ТГМЕ-464 (друга черга), 3 водогрійні Дорогобузький котельний завод КВГМ-100 (водогрійне обладнання)
Турбіни	1 парова Ленінградський металічний завод ПТ-60-130/13 + 1 парова Уральський турбінний завод Т-100/120-130-2 (перша черга), 1 парова Уральський турбінний завод Т-110/120-130-4 (друга черга)
Встановлена електрична потужність	275
Сайт	smolensk-tsk.ru/about/history/
ідентифікатори і посилання
Смоленська ТЕЦ-2
Смоленська ТЕЦ-2 у Вікісховищі

У 1973—1975 роках на майданчику станції, розташованому на східній околиці Смоленська, ввели в експлуатацію котельню із чотирма паровими котлами Барнаульського котельного заводу БКЗ-210-140-7 продуктивністю по 210 тон пари, від яких живились дві турбіни — ПТ-60-130/13 потужністю 60 МВт від Ленінградського металічного заводу та Т-100/120-130-2 з показником 105 МВт, постачену Уральським турбінним заводом.

В 1982-му додатково запустили котел Таганрозького котельного заводу ТГМЕ-464 продуктивністю 500 тонн пари на годину та турбіну Уральського турбінного заводу Т-110/120-130-4 потужністю 110 МВт.

Окрім виробництва електроенергії станція забезпечує теплом споживачів міста Смоленськ, при цьому відбори від трьох турбін забезпечують теплову потужність на рівні 474 Гкал/год. Крім того, для покриття пікових навантажень у 1979, 1980 та 1986 роках додатково встановили три водогрійних котли Дорогобузького котельного заводу типу КВГМ-100 тепловою потужністю по 100 Гкал/год. Смоленській ТЕЦ-2 також належить розташований у північній частині міста майданчик колишньої Смоленської ТЕЦ-1, де зберегли частину обладнання загальною тепловою потужністю 196 Гкал/год — два водогрійні котли типу ПТВМ-50-1, здатні продукувати по 50 Гкал/год, та чотири введені в дію ще у 1958—1962 роках старі парові котли (по одному типів БМ-45, ТС-20р, ТС-35 та ТП-35ур).

ТЕЦ спроектували для роботи на торфі, проте надалі перевели на природний газ. Останній на момент запуску першої черги надходив по трубопроводу Брянськ – Смоленськ – Верхньодніпровський, а з кінця 1970-х у цей район подали ресурс через значно потужнішу систему Торжок — Івацевичі.

Для видалення продуктів згоряння використовують два димарі заввишки 140 та 180 метрів.

Вода для технологічних потреб надходить з річки Дніпро.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, розрахованій на роботу під напругою 110 кВ.^[1][2][3]