Соколенко Григорій Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Соколенко.

Григорій Олександрович Соколенко (17 квітня 1927, Веселий Кут — 2016) — український живописець, член Спілки радянських художників України з 1968 року^[1]. Батько художника Андрія Соколенка^[2].

Соколенко Григорій Олександрович
Народження	17 квітня 1928(1928-04-17)  Миколаївська область, Українська СРР, СРСР
Смерть	2016
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Дніпропетровське художнє училище (1949) і Латвійська академія мистецтв (1955)
Вчитель	Погрібняк Микола Степанович, Куко Олександр Семенович, Яніс Тільбергс, Карліс Бренценс і Арій Скрідеd
Діяльність	художник
Працівник	Запорізький обласний художній музей
Член	Спілка радянських художників України
Партія	КПРС
Нагороди

Життєпис

Народився 17 квітня 1927 року в селі Веселому Куті (тепер Миколаївська область, Україна).

У 1931-му сім'я переїхала до Запоріжжя. Батьки оселилися в бараці і працювали на будівництві «Запоріжсталі»

Тут, у Запоріжжі, Григорій пішов до школи, відвідував студію образотворчого мистецтва в будинку культури металургів. Окупацію під час Другої світової війни сім'я пережила на селі.

У 1944—1949 року з відзнакою закінчив Дніпропетровське художнє училище (навчався у Миколи Погрібняка, Олександра Куко), 1955 року — Державну Академію мистецтв Латвійської РСР (вчителі з фаху Арій Скріде, Яніс Тільбергс, Карліс Бренценс)^[1].

У 1955-му, закінчивши Академію, повернувся до Запоріжжя, активно включився у роботу Товариства художників, читав лекції, очолював творчу секцію, а в 1956-му, разом з художниками Г.Колосовським і М.Пашканісом, поплив човнами по Дніпру — чудова нагода з натури малювати українську природу, прибережні міста (зокрема, Нову Каховку^[3]).

У кінці 1950-х Григорій Олександрович обирався головою Товариства художників, одружився з Ніною Румянцевою. Народився син Андрій [закінчив Львівський художній інститут, став майстром вітражу].

Першу монументальну роботу — розпис у Палаці піонерів у 1959-му — виконав спільно з Л.Орленком. Далі працював також з А.Скрипкою. Всього ж у Запоріжжі ним було створено шість монументальних робіт в різних техніках.

У 1966-му Г. О. Соколенко у круїзі по Середземному морю відвідав ряд європейських країн, зокрема їх музеїв.

У 1968-му — бере участь у Всесоюзному конкурсі на проєкт Музею запорозького козацтва на о. Хортиця [у групі архітекторів]. У зв'язку з цим пройшов по місцях запорозьких січей на Подніпров'ї з десятирічним сином. Проєкт отримав другу премію.

У 1968-69-х на запрошення від Спілки художників України був у складі групи з організації І Республіканської виставки монументального мистецтва в Києві. Це була значна подія в українській культурі, там показали твори розстріляних у 1937-му Михайла Бойчука і його учнів, колег, котрі увійшли в історію як «бойчукісти». Ця робота багато чого змінила в його свідомості. Так він вивчав історію сучасного українського мистецтва.

Протягом 1971—1974 років був першим директором Запорізького художнього музею^[2]. Особливо заопікувався фондами музею — організував ряд експедицій по Україні та за кордон по збору експонатів народного мистецтва [зокрема, петриківського розпису], а до видатних художників і колекціонерів звертався сам — їздив у Москву до Оксани Павленко [художниця з кола Бойчука], у Київ — до дружини видатного Анатоля Петрицького, та до одеських колекціонерів, і привіз унікальні роботи, датовані кінцем ХІХ — початком та 20-ми роками ХХ століття.

В подальшому житті художник займався суто малярською творчою роботою. Мешкав у Запоріжжі. Помер у 2016 році^[2].

Нагороди та відзнаки

1988 року нагороджений медаллю «Ветеран праці», 1995 року — медаллю «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»^[1].

Творчість

Працював у галузі станкового живопису та монументального мистецтва. Серед робіт:

• «Торгівля скіфів із греками» (1956);
• «Соняшники» (1957);
• «Життя піонерів» — розпис у Палаці піонерів, Запоріжжя (1959, у співавторстві з Леонідом Орленком);
• «Запорожці біля Дніпра» — вітраж у магазині «Перлина», Запоріжжя (1964);
• «Сучасний міжпланетний радіозв'язок», «Радіо служить людям» — мозаїка у технікумі, Запоріжжя (1965, у співавторстві з Леонідом Орленком);
• «Весняна пісня», мозаїка у кафе «Марічка», Запоріжжя (1966, у співавторстві з Леонідом Орленком та Анатолієм Скрипкою);
• «Геракл» — декоративний рельєф у спортзалі з важкої атлетики, Запоріжжя (1966);
• «Вітраж життя», «Бандурист» в палаці культури «Тітан» Запоріжжя (1974);
• «Людину славить праця» — декоративний рельєф (шамот) на фасаді будинку курсів Облпрофради в Запоріжжі (1975);
• «Земле, земле, кавуни» (1990, натюрморт);
• «Булочка» (1991);
• «Радість — веселка» (1995);
• «Дніпро і пуща Золота».

Брав участь у всеукраїнських виставках з 1964 року.