Спектральна роздільна здатність

Спектральна роздільна здатність спектроскопа є мірою його здатності розрізняти особливості в електромагнітному спектрі. Найчастіше її виражають як$${\displaystyle R={\frac {\lambda }{\Delta \lambda }},}$$де ${\displaystyle \lambda }$ — довжина хвилі, а спектральне розділення ${\displaystyle \Delta \lambda }$ — найменша різниця довжин хвиль, яку ще можна розрізнити.

Наприклад, Спектрограф зображень космічного телескопа має спектральне розділення ${\displaystyle \Delta \lambda }$=0,17 нм на довжині хвилі ${\displaystyle \lambda }$=1000 нм, що забезпечує роздільну здатність R=5900. Прикладом спектрографа високої роздільної здатності є інфрачервоний ешелле-спектрограф CRIRES+, встановлений на Дуже великому телескопі, який має спектральну роздільну здатність до 100 000.

Ефект Доплера

Спектральну роздільну здатність також можна виразити через інші фізичні величини, наприклад, через різницю між швидкостями ${\displaystyle \Delta v}$, яку можна розрізнити за допомогою ефекту Доплера на такому спектроскопі. Тоді роздільна здатність дорівнює$${\displaystyle R={\frac {c}{\Delta v}},}$$де ${\displaystyle c}$ — швидкість світла. У цих термінах наведений вище приклад STIS має спектральну роздільну здатність 51 км/с.

Визначення IUPAC

IUPAC визначає спектральне розділення в оптичній спектроскопії як мінімальну різницю хвильового числа, довжини хвилі або частоти між двома лініями в спектрі, яку можна розрізнити^[1]. Відповідно спектральна роздільна здатність R визначається хвильовим числом, довжиною хвилі або частотою, поділеним на спектральне розділення^[2].