Спиридон (Литвинович)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Литвинович.

Спиридо́н Литвин́ович (6 грудня 1810, с. Дрищів, нині с. Надрічне поблизу Бережан — 4 червня 1869, Львів) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 5 травня 1864 року — митрополит Галицький та архієпископ Львівський — настоятель УГКЦ. Засідав у Галицькому сеймі як віриліст (представник духовенства) упродовж 1861—1869 років. Віцемаршалок Галицького сейму, член Державної ради Австрійської імперії, посол і віцепрезидент Австрійського райхсрату (1861—1864).

Спиридон (Литвинович)
Митрополит Галицький, Архієпископ Львівський, єпископ Кам'янецький
5 травня 1864 — 4 червня 1869
Обрання:	28 вересня 1863
Інтронізація:	5 травня 1864
Церква:	Українська греко-католицька церква
Попередник:	Григорій Яхимович
Наступник:	Йосиф Сембратович
Альма-матер:	ЛНУ ім. І. Франка і Авґустинеум
Діяльність:	політик, католицький священник, католицький священник, католицький єпископ
Народження:	6 грудня 1810(1810-12-06) с. Дрищів, нині с. Надрічне, Бережанський район
Смерть:	4 червня 1869(1869-06-04) (58 років) Львів
Похований:	Львів, Городецький цвинтар, у 1880 р. перепохований на Личаківському цвинтарі
Батько:	священик Ілля
Мати:	Євгенія
Священство:	19 серпня 1835
Єп. хіротонія:	17 травня 1857
Спиридон у Вікісховищі

Оборонець прав української нації, прихильник поділу Галичини на українську та польську адміністративні одиниці, автор патріотичних поезій.^[1]

Життєпис

Спиридон (Литвинович)

Народився 6 грудня 1810 року в с. Дрищів (нині с. Надрічне Тернопільського району) в родині священика, пароха Дрищева.

Навчався в гімназії у м. Бережани, на богословських факультетах Львівського та Віденського університетів.

1835 р. висвячений на сан священика (ієрей). Упродовж 1835—1840 років навчався у вищому духовному закладі св. Авґустина у Відні, де здобув науковий ступінь доктора богослов'я. Повернувшись до Львова, став проповідником собору св. Юра у Львові, пізніше — катехитом німецькомовної гімназії у Чернівцях, а з 1848 р. — парохом церкви св. Варвари у Відні. У 1852 р. призначений почесним крилошанином та першим ректором новозаснованої Центральної духовної греко-католицької семінарії у Відні. 1857 р. висвячений на єпископа-помічника митрополита Михаїла (Левицького)^[2]; після смерти митрополита в 1858—1860 рр. — тимчасовий адміністратор Галицької греко-католицької митрополії.

Брав активну участь у суспільно-політичному житті Галичини, відстоював права українського населення краю, підтримував проект її поділу на дві окремі адміністративні одиниці — західну (польську) і східну (українську).

Засідав у Галицькому сеймі як віриліст (представник духовенства) упродовж 1861—1869 років. Був віце-маршалком Галицького сейму, членом Державної ради Австрійської імперії, послом і віце-президентом Австрійського райхсрату (1861—1864 рр.), співголовою палати послів (у 1861 р.)^[2].

1863 р. змінив на митрополичому престолі Григорія Яхимовича, був іменований Галицьким митрополитом. Рішуче виступав проти спроб вищого польського духовенства підпорядкувати греко-католицького митрополита польському архієпископові. Великою його заслугою було прийняття в 1863 р. «Конкордії» (з лат. concordia — «згода») з римо-католицькою церквою^[3] — угоди, яка стала перешкодою в полонізації Галичини.

З 1864 р. — асистент папського престолу; згідно церковної посади — член палати вельмож (панів) Австрійського райхсрату та Галицького сейму^[2].

1866 р. самоусунувся від політики, оскільки «покладав усі свої сподівання на Відень, а Відень за нашими домаганнями не обставав», «українські посли втратили небавом свій політичний провід» (за словами Костя Левицького).

Помер 4 червня 1869 року в Львові. Спочатку був похований на Городоцькому цвинтарі, а 1880 року його рештки разом із рештками іншого митрополита, Григорія Яхимовича, перенесено на Личаківський цвинтар^[4] і поховано у гробниці галицьких митрополитів і крилошан^[5].

Творчість

Був автором патріотичних поезій, зокрема, слів до популярної старогалицької пісні «Руський молодець» («Я щасний руську матір маю»).