Станіслав Ґломбінський

Станіслав Глабінський (пол. Stanisław Głąbiński; 25 лютого 1862, Сколе — 14 серпня 1941, Харків) — польський політик, правник, економіст і публіцист. Міністр залізниць у Австрійській імперії (1911), Міністр закордонних справ Королівства Польща (1918), Міністр у справах релігії та народної освіти Польської республіки (1923), а також член Галицького Сейму та сенатор Республіки Польща.

Станіслав Ґломбінський
пол. Stanisław Głąbiński
Народився	25 лютого 1862(1862-02-25)[1]  Ско́ле
Помер	14 серпня 1941(1941-08-14)[1] (79 років)  Харків, Українська РСР, СРСР або Москва, СРСР
Поховання	Повонзківський цвинтар
Країна	Австро-Угорщина  Польська Республіка
Діяльність	економіст, викладач університету, правник, політик
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка і ЛНУ ім. І. Франка
Науковий ступінь	доктор економічних наук[d]
Заклад	ЛНУ ім. І. Франка
Членство	Польське наукове товариство у Львові і Національна ліга[d]
Посада	посол до Галицького сейму[d], член Палати Цислейтаніїd, ректор Львівського університету і посол до Сейму Другої Речі Посполитоїd
Партія	Польський клубd, Народно-демократична партія Польщі і Народно-національний союзd
Діти	Stanisław Głąbińskid
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 25 лютого 1892 року в Сколе, Габсбурзька монархія.

З 1880 року навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті. У 1887 році захистив докторську дисертацію, а у 1892 році здобув вчене звання «професор». У 1899—1900 роках — декан юридичного факультету, а з 1908 по 1909 рік — ректор Львівського університету^[2][3].

Політична кар'єра

Політичну кар'єру він розпочав радником у Львові, потім був заступником у різних представницьких органах утворень Австро-Угорської монархії. Він представляв Національно-демократичну партію (з 1905 року він був президентом цієї партії). З 1904 року — член Галицького сейму. У 1907—1911 роках був президентом Польського клубу в Національному сеймі Галичини та президентом Сейму Польщі. З 8 січня по 24 червня 1911 року він був міністром залізниць Австрійської імперії в уряді Ріхарда фон Бінерта-Шмерлінга^[4].

З 1914 року був одним із членів Центрального національного комітету, а згодом і Верховного національного комітету. З 26 жовтня по 4 листопада 1918 року був міністром закордонних справ уряду Королівства Польського, створеного Юзефом Свіжинським^[5]. Потім був урядовим суперкомісаром у Польській ліквідаційній комісії та Львівській урядовій комісії, а з 23 листопада 1918 року був членом Тимчасового урядового комітету^[6].

У 1919 році став членом Законодавчого сейму. Під час польсько-радянської війни був членом Державної ради оборони^[7]. Також став членом сейму другого скликання (1928—1930).

Разом з іншими лідерами партії Глабінський виступав проти виборів першого президента Другої польської республіки голосами меншин. Разом із керівниками інших правих партій підписав Пакт Ланцкорони, в якому зазначалося: «ми відмовлятимемось від будь-якої підтримки уряду, призначеного президентом, вибраного голосами іноземних національностей — євреями, німцями та українцями»^[8].

З 28 травня по 14 вересня (або 14 листопада) 1923 року був віце-прем'єр-міністром та міністром у справах релігії та народної освіти у другому уряді Вінсенті Вітоса^[4]. Після травневого перевороту він опинився в опозиції до авторитарного правління і політики «санації».

У 1928—1935 роках він був сенатором і головою сенатського клубу Національної партії^[9]. Також був головою структур Верховного суду в Малопольщі.

Арешт і смерть

Станіслав Гломбінський в тюрмі на Луб'янці, НКВД 1939 рік

Після початку Другої світової війни безуспішно намагався потрапити до Румунії. Заарештований НКВС у листопаді 1939 року, його утримували у в'язниці у Львові^[10]. У березні 1940 року його перевели до Москви. 14 червня 1941 року його засудили до 8 років ув'язнення за антирадянську діяльність та спробу перетину кордону. Помер 14 серпня 1941 року у в'язниці в Харкові^[10].

Вибрані публікації

• Historia i statystyka monarchii austro-węgierskiej (разом з Людвіком Фінкелем, 1897);
• Wykład ekonomii społecznej (1912);
• Nauka skarbowości (1925);
• Ekonomika Narodowa (1927–28);
• Polskie prawo skarbowe (1928);
• Historia ekonomiki (2 томи, 1939).

Відзнаки

• Кавалер командорського хреста ордена Леопольда (Австро-Угорщина, 1908)^[11].;
• Титул таємного радника австрійського королівського двору.

Станіслав Глабінський був почесним громадянином багатьох міст Малопольщі, таких як Ланьцут (1910)^[12] та Новий Тарг (22 вересня 1909)^[13]. Також був почесним членом Товариства народної школи (1931)^[14], казино та літературно-мистецького клубу у Львові^[15].