Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Станіслав Ґломбінський
політик (1862-1941) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Станіслав Глабінський (пол. Stanisław Głąbiński; 25 лютого 1862, Сколе — 14 серпня 1941, Харків) — польський політик, правник, економіст і публіцист. Міністр залізниць у Австрійській імперії (1911), Міністр закордонних справ Королівства Польща (1918), Міністр у справах релігії та народної освіти Польської республіки (1923), а також член Галицького Сейму та сенатор Республіки Польща.
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Народився 25 лютого 1892 року в Сколе, Габсбурзька монархія.
З 1880 року навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті. У 1887 році захистив докторську дисертацію, а у 1892 році здобув вчене звання «професор». У 1899—1900 роках — декан юридичного факультету, а з 1908 по 1909 рік — ректор Львівського університету[2][3].
Політична кар'єра
Політичну кар'єру він розпочав радником у Львові, потім був заступником у різних представницьких органах утворень Австро-Угорської монархії. Він представляв Національно-демократичну партію (з 1905 року він був президентом цієї партії). З 1904 року — член Галицького сейму. У 1907—1911 роках був президентом Польського клубу в Національному сеймі Галичини та президентом Сейму Польщі. З 8 січня по 24 червня 1911 року він був міністром залізниць Австрійської імперії в уряді Ріхарда фон Бінерта-Шмерлінга[4].
З 1914 року був одним із членів Центрального національного комітету, а згодом і Верховного національного комітету. З 26 жовтня по 4 листопада 1918 року був міністром закордонних справ уряду Королівства Польського, створеного Юзефом Свіжинським[5]. Потім був урядовим суперкомісаром у Польській ліквідаційній комісії та Львівській урядовій комісії, а з 23 листопада 1918 року був членом Тимчасового урядового комітету[6].
У 1919 році став членом Законодавчого сейму. Під час польсько-радянської війни був членом Державної ради оборони[7]. Також став членом сейму другого скликання (1928—1930).
Разом з іншими лідерами партії Глабінський виступав проти виборів першого президента Другої польської республіки голосами меншин. Разом із керівниками інших правих партій підписав Пакт Ланцкорони, в якому зазначалося: «ми відмовлятимемось від будь-якої підтримки уряду, призначеного президентом, вибраного голосами іноземних національностей — євреями, німцями та українцями»[8].
З 28 травня по 14 вересня (або 14 листопада) 1923 року був віце-прем'єр-міністром та міністром у справах релігії та народної освіти у другому уряді Вінсенті Вітоса[4]. Після травневого перевороту він опинився в опозиції до авторитарного правління і політики «санації».
У 1928—1935 роках він був сенатором і головою сенатського клубу Національної партії[9]. Також був головою структур Верховного суду в Малопольщі.
Арешт і смерть

Після початку Другої світової війни безуспішно намагався потрапити до Румунії. Заарештований НКВС у листопаді 1939 року, його утримували у в'язниці у Львові[10]. У березні 1940 року його перевели до Москви. 14 червня 1941 року його засудили до 8 років ув'язнення за антирадянську діяльність та спробу перетину кордону. Помер 14 серпня 1941 року у в'язниці в Харкові[10].
Remove ads
Вибрані публікації
- Historia i statystyka monarchii austro-węgierskiej (разом з Людвіком Фінкелем, 1897);
- Wykład ekonomii społecznej (1912);
- Nauka skarbowości (1925);
- Ekonomika Narodowa (1927–28);
- Polskie prawo skarbowe (1928);
- Historia ekonomiki (2 томи, 1939).
Відзнаки
- Кавалер командорського хреста ордена Леопольда (Австро-Угорщина, 1908)[11].;
- Титул таємного радника австрійського королівського двору.
Станіслав Глабінський був почесним громадянином багатьох міст Малопольщі, таких як Ланьцут (1910)[12] та Новий Тарг (22 вересня 1909)[13]. Також був почесним членом Товариства народної школи (1931)[14], казино та літературно-мистецького клубу у Львові[15].
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads

