Стара Котельня

Стара Котельня (у минулому — Котельнич, Котельниця, Котельня^[2]) — село в Україні, в Житомирському районі Житомирської області. Входить до складу Волицької сільської громади. Населення становить 1309 осіб.

село Стара Котельня
Костел Антонія Падуанського Костел Антонія Падуанського
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Тер. громада	Волицька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA18040130050032551
Облікова картка	Стара Котельня
Основні дані
Засноване	1138
Перша згадка	1138 (887 років)[1]
Колишня назва	Котельнич, Котельниця, Котельня
Населення	1309
Площа	52,135 км²
Густота населення	25,11 осіб/км²
Поштовий індекс	13413
Телефонний код	+380 4136
Географічні дані
Географічні координати	50°6′29″ пн. ш. 28°57′33″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	206 м
Водойми	р. Гуйва
Місцева влада
Адреса ради	с. Стара Котельня, пл. Миру, 1
Карта
Стара Котельня
Стара Котельня
Мапа
Стара Котельня у Вікісховищі

Географія

У селі річка Безіменна впадає у Гуйву, праву притоку Тетерева.

Історія

Давня Русь.

На території сучасного села люди жили ще в ІІ-VI ст. н. е., про що свідчать виявлені залишки поселення черняхівської культури. Поблизу села й досі збереглися рештки великого давньоруського могильника, в якому розкопано п'ять курганів.

Котельня належить до числа найдавніших населених пунктів України. Під назвами Котельний, Котельниця, Котельня місто дев'ять разів згадується у літописах 1143-1169 років. У Київському літописі під 1143 р. описана велика буря, від якої постраждав град Котельнич: «У той же рік була така велика буря, якої ото не було ніколи. Навколо города Котельниці рознесла і доми, і майно, і комори, і хліб із стодол. А спроста сказати — наче рать узяла і не зосталося в коморах нічого. А деякі знаходили лати в болоті, занесені бурею». Котельниця згадується в літописі і в 1147 році, як володіння київського князя Святослава Володимировича. 1159 року згадується Котельниця в зв'язку з грабунком половців, 1162 року Котельниця згадується як місце, де з'єднались до походу війська галицького князя Мстислава і київського Рюрика Ростиславовича.

В 12-14 століттях через Котельницю проходив Києво-Белзький шлях.

У складі ВКЛ та Речі Посполитої

Городище літописного міста Котельнича і поселення

З 1362 року-у складі Великого княжества Литовського. Після Люблінської унії 1569 року — під владою Речі Посполитої.^[3]

У 1581 році за короля Стефана Баторія, Котельня була надана у власність легендарному князеві Михайлу Ружинському^[4].

Котельня також згадується у «Літописі Павла Граб'янки»: року 1660 … Мова йде про бої польського війська в союзі з татарами проти козацьких військ під проводом Юрія Хмельницького і російських військ під командуванням Шереметьєва в районі Чуднова і Слободищ: «А ще за кілька тижнів і хліб вийшов (у війська Шереметьєва), оскільки він, виходячи з Котельні, наказав знищити усі кінські та людські запаси, собі на шкоду». Є згадка про Котельню і в «Літописі Самійла Величка». «1655 рік, татари почали пустошити Поділля. Отож, запобігаючи цьому лиху, Хмельницький зараз-таки направив доброго вояка, браславського полковника Богуна з десятьма тисячами свіжого доброго козацького війська проти татарських загонів, що пороз'їжджалися по Україні збирати ясир… Ці загони поверталися поодинці зі своїми здобичами й користями від Чуднова, Котельні, Кодні, Корнина та інших дальших тамтешніх місць … Вони несподівано потрапили в Богунові сіті».

За часів Російської імперії та СРСР.

Після другого розділу Польщі у 1793 році С.Котельня ввійшла до складу Російської імперії.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкало 1332 особи, налічувалось 188 дворових господарств, існували 2 православні церкви, костел, католицька каплиця, синагога, єврейський молитовний будинок, школа, 2 постоялих будинки, торговельна лазня, лавка, 2 водяних і вітряний млини, миловарний і шкіряний заводи^[5]. За 20 верст — скипидарний завод.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3183 осіб (1559 чоловічої статі та 1624 — жіночої), з яких 1567  — православної віри, 1343 — юдейської^[6].

У 1906 році село Котелянської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 30 верст, дворів 437, мешканців 3023^[7].

Під час Другої Світової війни загинуло 362 мешканця Старої Котельні.

У 1947 році у селі діяв дитячий будинок.^[8]

У 1950 року колгоспи «Нове життя» та ім. Е. Тельмана об'єдналися в одне господарство під назвою «Більшовик», головою якого було обрано агронома Л. А. Любченко. У 1959 році колгосп «Більшовик» об'єднано з господарством «Червоний Жовтень» с. Старосілля, що увійшло в зону Старої Котельні. Господарство належало до зразково-передових колгоспів. У 70-80 роках згідно з генеральним планом в центрі села звели двоповерхові котеджі, п'ятиповерховий готель, банно-пральний комбінат, будинок побуту, торговий центр, кінотеатр, спортивний комплекс, школу та лікарню, проклали водопровід. У 1977 р. з'явився перший в Україні сільський широкоекранний кінотеатр.^[9] Центральна площа села представляла яскравий зразок архітектурного комплексу епохи т.н. «розвитого соціалізму» з бюстом Леніна.

В 1990 році село газифікували.^[10]

Наш час

З 2000 року у селі працює сільськогосподарське ТОВ «Старокотельнянське», основним видом діяльності якого є вирощування зернових, бобових і насіння олійних культур.

У 2010 році в селі працювали цегельний завод, відділення зв'язку, 10 магазинів, кафе, ветеринарна дільнична лікарня, є загальноосвітня школа, де навчається 249 учнів, дві аптеки, дільнична лікарня на 25 ліжкомісць, бібліотека, дитячий садок.^[10]

Відреставрована православна церква, ведуться роботи по відновленню костелу св. Антонія Падуанського.

У селі працює художниця Валентина Гебрич^[11]

10 березня 2022 року російські окупанти обстріляли блокпост в селі. П'ять військовослужбовців загинули, двоє поранені.^[12]

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[13]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1262	96.41 %
російська	39	2.99 %
білоруська	2	0.15 %
румунська	2	0.15 %
болгарська	2	0.15 %
інші/не вказали	2	0.15 %
Усього	1309	100 %

Пам'ятки архітектури

• Православна церква Чудо Архістратига Михаїла, XIX ст. (Православна церква України)^[14]
• Костел Антонія Падуанського, бароко, кінець XVIII ст.

Костел Антонія Падуанського

Цікавою пам'яткою архітектури є побудований у стилі бароко костел св. Антонія Падуанського 1786 р. За іншими даними храм було побудовано у 1781 р. поміщиком Антонієм Прушинським.^[4] Костел був парафіяльним, відносився до житомирського деканату РКЦ, в Андрушівці знаходилася капличка цієї ж парафії. У к. ХІХ ст. кількість віруючих становила 1909 чол.

Костел в стилі бароко являє собою цегляну, тринавну, чотиристовпну базиліку з п'ятигранним пресбітерієм і прямокутним захристям, з ґвинтовими дубовими сходами (аналогічні ґвинтові сходи були розміщені з обох боків головного входу і вели на хори). Фасади прикрашали спарені пілястри іонійського ордеру з гірляндами в капітелях, арка головного входу фланкована тосканськими колонами. Пам'ятка була огороджена цегляною огорожею з брамою та трипрохідною дзвіницею. В цьому костелі здійснювались всі метричні записи католиків навколишніх сіл Житомирщини. Сам костел знаходиться на території старовинного городища, яке підноситься над річкою Гуйвою і з якого відкривається чудовий краєвид на долину річки і навколишню місцевість. Збереглись ще й залишки валу, яким було оточене городище.

Відомі люди

В селі народилися та/або проживали і працювали:

• Аврамець Володимир Павлович — Герой Соціалістичної Праці, працював бригадиром тракторної бригади колгоспу «Більшовик»^[3].
• Андрощук Руслан Андрійович (1980—2004) — український військовослужбовець.
• Грабовський Микола Петрович — кандидат сільськогосподарських наук^[10].
• Гречківська Антоніна Павлівна — кандидат іхтіологічних наук^[10].
• Зазулінський Ісак Пинхосович (* 1908 — † 1942) — військовий льотчик-штурмовик, в 1942 році загинув в вогняному тарані на з/д станції Калач-на-Дону. У Андрушівці на його честь названа вулиця та встановлена меморіальна дошка^[15][16].
• Іванченко Ліда Йосипівна — Заслужений агроном УРСР, працювала головним агрономом в колгоспі «Більшовик»^[3].
• Канарський Анатолій Станіславович — доктор філософських наук^[10].
• Козяревич Людмила Василівна — доктор історичних наук^[10].
• Любченко Любов Андріївна — Герой Соціалістичної Праці, працювала в селі головою колгоспу «Більшовик».
• Маргулян Лев Маркович (* 1903 — † 1943) — Герой Радянського Союзу.
• Мацнер Віталій Йосипович — доктор технічних наук^[10].
• Музичук Василь Опанасович (1930—1996) — український художник декоративного розпису на порцеляні; заслужений майстер народної творчості УРСР.
• Самборський Володимир Іванович — доктор економічних наук^[10].

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)