Стародубцева Лідія Володимирівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Стародубцева.

Стародубцева Лідія Володимирівна (нар. 25 грудня 1962, Харків) — українська історикиня культури, архітекторка, докторка філософських наук, професорка, завідувачка кафедри медіакомунікацій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, авторка і ведуча серії телепрограм, журналістка Радіо Свобода, кінорежисерка, продюсерка, арт-кураторка.

Стародубцева Лідія Володимирівна
Народилася	25 грудня 1962(1962-12-25) (62 роки)  Харків, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	науковиця, кінорежисерка, кінопродюсерка, журналістка, мистецтвознавиця
Галузь	фільм[1], журналістика[1] і мистецтвознавство[1]
Науковий ступінь	доктор філософських наук
Членство	Національна спілка художників України
Мати	Колосова Наталія Феоктистівна
Стародубцева Лідія Володимирівна у Вікісховищі

Життєпис

Навчалася у Харківському інженерно-будівельному інституті, де закінчила архітектурний факультет (1985) та аспірантуру (1991). Захистила кандидатську дисертацію «Особенности формирования городской застройки в русской архитектуре второй половины XIX века» (1992), отримала науковий ступінь кандидата архітектури^[2].

У Харківській державній академії культури закінчила докторантуру (2000). У 2004 р. захистила докторську дисертацію «Пам'ять і забуття в історії ідей: мнемонічна герменевтика культури» (спеціальність 09.00.04 — філософська антропологія, філософія культури)^[3].

З 1985 р. працювала архітектором, з 1991 р. — мистецтвознавцем в Українському спеціальному науково-реставраційному інституті «Укрпроектреставрація».

Викладала у Харківській державній академії культури: з 1994 року на посаді старшого викладача, доцента, з 2004 року — професор кафедри історії та теорії культури.

З 2004 року почала працювати у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна на посаді професора кафедри теоретичної та практичної філософії. У 2009 році очолила кафедру медіа-комунікацій.

Працювала за міжнародними грантами США, за програмою академічного обміну стажувалася в університеті Редбауд (Неймеген, Голландія), стажувалася у наукових центрах Голландії, Франції, Угорщини.

Авторка і ведуча телепрограм «Чайна церемонія» на каналі Р1 (2005—2006)^[4], «Діалоги» на «7 каналі» (2011—2017)^[5], «Арт-Допит» на каналі «Simon» (2014—2015)^[6].

Авторка сценарію, продюсерка і режисерка серії короткометражних фільмів, створених спільно з Ігорем Померанцевим спільного виробництва Радіо Свобода (США) та Media Topos Films (Україна).

Арт-кураторка виставок «Утопія Ваг Гога» і «Техноарт-містерія».

Член Національної спілки художників України. Член Національної спілки журналістів України. Член Європейської медійної спілки.

Головна редакторка серії культурологічних видань та збірників статей. Організаторка і модераторка низки комунікативних проєктів, спрямованих на міждисциплінарну інтеграцію («Полілог», «UnVacuum», «El Topos»).

Науковий доробок

Член експертної ради з питань проведення експертизи дисертацій МОН України з культурології та мистецтвознавства. У 2004—2009 рр. — член двох спеціалізованих рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій.

З 2009 р. — член експертної ради ВАК України з культурології і мистецтвознавства.

Науковий керівник 4 захищених кандидатських дисертацій.

Головний редактор серії культурологічних видань.

Співзасновник і член редакційної колегії видань «El Topos: Як можлива філософія кіно?» (2009), «Який модерн?» (2010), «MediaStudies: Міждисциплінарні дослідження медіа» (2016).

Лідія Стародубцева є організатором та учасником багатьох міжнародних і всеукраїнських наукових зібрань, зокрема Міжнародного каразінського медіасимпозіуму (2017, 2020)^[7].

Автор понад 220 публікацій, у тому числі книг:

• Метафизика лабиринта. — М.: Весть-Вимо, 1998. — 126 с.
• Архітектура постмодернізму: історія, теорія, практика. — Київ: Спалах, 1998. — 208 с.
• Лики памяти. Культура эпохи «пост». — Харьков: ХГАК, 1999. — 266 с.
• Звернення до минулого: про етичний вимір понять «пам'ять» та «забуття» / Л. В. Стародубцева // Культура України. — Харків: ХДАК, 2000. — Вип. 6. — С. 23-33.
• Память и забвение. Древо истории идей. Собрание текстов / сост., подгот. текстов; предисл. Л. В. Стародубцевой; под общ. ред. Н. Ф. Колосовой. — Харьков: Контакт, 2000. — 686 с.
• Мнемозина и Лета. Память и забвение в истории культуры: монография. — Харьков: ХГАК, 2003. — 696 с.
• Методологічні проблеми культурології: навч.-метод. посіб. для студентів спеціалізації «Культурологія» / Л. В. Стародубцева ; Харків. держ. акад. культури. Каф. історії та теорії культури. — Харків: ХДАК, 2005. — 75 с.
• «Буриме»: Утопия Ван Гога. [Монография]. — Харьков: Фактор, 2008. — 344 с. (Под псевдонимом Влад Яновский)^[8]

Вибрана фільмографія

• Ампутація^[9]
• Шов: Психолог на війні^[10]
• Площа Україна^[11]
• Дні страху^[12]
• Війна: Досвід і свідоцтво^[13]
• Я вчив воювати своїх ворогів^[14]
• Вино вбиває^[15]
• Час вичерпано^[16]
• Холмс і Хармс^[17]
• Проза поезії^[18]
• Черевик^[19]
• Фізика крихкого тіла^[20]
• Meridian Czernowitz^[21]

Вибрані радіопрограми

• Відрядження у зону обстрілу^[22]
• Філософ і війна^[23]
• Релігія і війна^[24]
• Художник і політика^[25]
• Інтелектуальні мандри українського професора^[26]

Співзасновниця і редакторка видань

• El Topos: Як можлива філософія кіно?^[27]
• Який модерн?^[28]
• Media Studies: Міждисциплінарні дослідження медіа^[29]

Родина

Лідія Стародубцева є дочкою Колосової Наталії Феоктистівни (1932—2010) — українського бібліографа, кандидата педагогічних наук, професора.

Після загибелі чоловіка та нападу російської армії в березні 2021 року Лідія назвала Харків «Пекло Данте» і поїхала до Туреччини з дочкою.