Старостенко Віталій Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Старостенко.

Віта́лій Іва́нович Старосте́нко (* 13 квітня 1935, Київ) — український геолог та геофізик, теоретик інтерпретації потенційних полів.

Старостенко Віталій Іванович
Народився	13 квітня 1935(1935-04-13) (90 років) Київ
Країна	УРСР →  Україна
Діяльність	геофізик
Alma mater	Київський університет ім. Т. Г. Шевченка
Галузь	геологія, геофізика
Заклад	Інститут геофізики АН УРСР, Інститут геофізики імені С. І. Субботіна НАН України
Посада	директор Інституту геофізики імені С. І. Субботіна НАН України з 1991
Вчене звання	доктор фізико-математичних наук
Науковий ступінь	академік НАН України
Членство	НАНУ
Відомий завдяки:	інтерпретація потенційних полів
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Відзнаки

Нагороджений Золотою медаллю ВДНГ СРСР — 1973 (робота у співавторстві «Автоматизована система оперативної обробки даних гравіметрії та магнітометрії»), орденом «Знак пошани» — 1981, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техінки — 1984, Державної премії України — 1995. Нагороджений Почесною грамотою Президії ВР УРСР — 1985. 1997 — заслужений діяч науки і техніки України, нагороджений орденом «За заслуги» 3 (2005)^[1] і 2 (2015)^[2] ступенів.

Життєпис

Його батьки були інженерам-технологами цукрової промисловості, в часі війни невдало евакуювалися, нацистську окупацію пережили в Дебальцевому. Після звільнення родина повернулася до Києва. 1958 року закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка по фаху геофізики.

В 1958—1961 працює інженером Київської геофізичної експедиції (Турчинка).

В 1961—1964 на аспірантурі в Інституті геофізики АН УРСР — під керівництвом Іларіона Балабушевича, працює в інституті, 1966 — кандидат технічних наук, 1968 — старший науковий співробітник. З 1975 — замісник директора по науковій роботі. 1977 — доктор фізико-математичних наук, робота «Питання теорії та методики інтерпретації гравіметричних спостережень стійкими чисельними методами».

З 1976 року очолює відділ глибинних процесів Землі і гравіметрії — по смерті академіка Серафима Субботіна.

1984 року здобуває вчене звання професора, 1985 — член-кореспондент АН УРСР, 1990 — академік.

1991 — директор Інституту геофізики імені С. І. Субботіна НАН України. З 1992 року в інституті очолює фахову раду по захисту докторських дисертацій.

2010 року отримав нагороду Державної геологічної служби України — медаль Л. І. Лутугіна.

Його авторству належить більше 500 наукових праць, з них 5 монографій.

Його праці видані в Україні та Росії, також публікувалися у наукових виданнях Великої Британії, Індії, Італії, Китаю, Польщі, США, Франції, Чехословаччини тодішньої, Швеції та Швейцарії.

Одним з перших в СРСР розпочав обробляти та інтерпретувати геофізичні дані на ЕОМ. Підготував 27 кандидатів та 2 докторів наук.

Головний редактор «Геофізичного журналу», в складі редакційних колегій наукових журналів «Геологія та корисні копалини Світового океану», «Космічна наука і технологія», «Український антарктичний журнал».

Академік Нью-Йоркської академії наук — 1995. Був співредактором спеціалізованих випусків журналу Tectonophysics.

Співавтор видання «Гравірозвідка. Довідник геофізика.», 1981.

З допомогою його розробок отримано нові дані щодо

• структури фундаменту Дніпровсько-Донецької западини,
• підошви залізорудних родовищ Великого Кривого Рогу,
• глибинної будови північної частини Сибірської платформи,
• будови родовищ корисних копалин Красноярського краю,
• верхньої мантії північної частини Атлантичного та Індійського океанів,
• верхньої мантії Чорного моря,
• верхньої мантії Гвінейської затоки.

Серед його робіт:

• «Визначення вертикальних похідних потенціалу притягання по результатах спостережень з горизонтальним градієнтометром», 1970,
• «Стійкі чисельні методи в залачах гравіметрії», 1978,
• «Неприпливні зміни сили тяжіння» — разом з Собакарем Григорієм Тимофійовичем, 1982,
• «Методика вирішення прямих задач гравіметрії та магнітометрії на кулеподібних планетах», 1986.