Кадіївка

Запит «Стаханов» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Не плутати з Кадиївкою (Хмельницька область).

Каді́ївка (у 1937—1943 — Се́рго, у 1978—2016 — Стаха́нов) — місто в Україні, адміністративний центр Кадіївської міської громади Алчевського району Луганської області. З 2014 року — тимчасово окуповане російськими військами, контролюєтся маріонетковим режимом ЛНР.

Кадіївка
Герб Кадіївки Прапор Кадіївки
Кадіївський кінотеатр «Мир»
Основні дані
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Алчевський район
Тер. громада	Кадіївська міська громада
Код КАТОТТГ	UA44020050010070086
Засноване	середина XIX століття
Статус міста	з 1932 року
Населення	74 546 (01.01.2019)[1]
Агломерація	Алчевсько-Кадіївська
Площа	91,8 км²
Густота населення	812 осіб/км²
Поштові індекси	94000
Телефонний код	+380-6444
Координати	48°34′5″ пн. ш. 38°39′31″ сх. д.
Висота над рівнем моря	251,7 м
Водойма	р. Комишуваха, права притока Луганки
Назва мешканців	кадіївча́нин, кадіївча́нка, кадіївча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Кадіївка
До станції	2 км
Міська влада
Міський голова	Борисов Юрій Валерійович
Кадіївка у Вікісховищі Карта Кадіївка Кадіївка

Назва

До окупації більшовиками місто мало назву Кадіївка. З 1937 по 1943 роки місто мало назву Серго, на честь Серго Орджонікідзе. У 1943—1978 роках місто мало історичну назву Кадіївка.

У 1978 по 2016 роках місто називалося Стаханов, на честь Олексія Стаханова.

12 травня 2016 року місту відновлена історична назва — Кадіївка^[2][3].

Географія

Місто Кадіївка розташоване у південно-східній частині Донецького кряжа, за 2 км від однойменної залізничної станції.

Сусідні населені пункти: міста Ірміно і Первомайськ на північному заході, Голубівка на півночі, села Весняне, Бердянка, селища Криничне, Тавричанське, села Богданівка, Зарічне, Червоний Лиман на північному сході, селища Криничанське, Яснодольськ на сході, села Кам'янка, Петрівка на південному сході, міста Брянка (примикає) на півдні, Алмазна (примикає) на південному заході, селище Калинове на заході.

Природа

Місто знаходиться у степному біомі. Територією міста тече річка Комишуваха. Права притока річки Лугань (басейн Сіверського Дінця).

Історія

Місто утворено в ході об'єднання декількох сіл, старе з яких належить до 1780 року. Назва Кадіївка з'явилася у 1894 році, з появою ще одного, нового населеного пункту, утвореного переселенцями із села Кадіївка Подільської губернії^[4].

Радянський період

Докладніше: Радянська окупація України

З 1919 року місто було тимчасово окуповано більшовиками.

У 1931 році на сесії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету ухвалила рішення про будівництво нового упорядкованого міста. Став у центрі був засипаний, а на його місці утворений сквер, який проіснував до початку 1970-х років. Проти ночі з 30 на 31 серпня 1935 року на шахті «Центральне Ірміно» зміна Олексія Стаханова встановила світовий рекорд продуктивності праці на відбійні молотки, здобувши за 5 годин 45 хвилин 102 тонни вугілля, перевиконавши норму у 14 разів — так зародився стахановський рух.

У 1937 році місто перейменоване на Серго на честь більшовика Серго Орджонікідзе, що боровся з українськими військами. З 1943—1944 по 1978 роки місто мало історичну назву — Кадіївка.

12 липня 1942 року, в ході німецько-радянської війни місто було тимчасово окуповане німецькими військами^[5][6]. 3 вересня 1943 року захоплено військами Південного фронту в ході Донбаської операції^[5].

У листопаді 1944 року утворено три райони (міські районні ради): Іллічівський, Брянський та Голубівський^[7].

У 1950-х роках місто охоплювало селища, які пізніше виділилися в окремі міста — Брянка, Первомайськ, Кіровськ (нині — Голубівка). Восени 1954 року в Кадіївці відкрито технічне училище, де розпочали навчання 280 випускників середніх шкіл.

15 лютого 1978 року, з нагоди увічнення пам'яті Олексія Стаханова, Указом Президії Верховної Ради УРСР Кадіївка була перейменована в Стаханов.

Російсько-українська війна

Докладніше: Війна на сході України та Бої за Попасну

17 квітня 2014 року у місті були зафіксовані перші виступи сепаратистів, коли проросійські терористи намагалися захопити управління міліції^[8]. У ніч на 27 квітня, у переддень проголошення самопроголошеної ЛНР, до міста прибула озброєна група бойовиків^[9]. 1 травня міська рада Стаханова планувала розглянути питання щодо статусу регіону, проте засідання не відбулося через відсутність кворуму^[10]. 2 травня було захоплено міську раду^[11].

11 травня мешканці Стаханова брали участь у псевдореферендумі, забезпечивши заповнення 98 % бюлетенів в підтримку терористичної організації^[12].

З часом місто потрапило до сфери впливу «донських козаків», очолюваних громадянином РФ Козіциним, намісником Козіцина в Стаханові було призначено Павла Дрьомова^[13][14]. 14 вересня стахановське угруповання заявило про вихід з-під юрисдикції «ЛНР», а ватажок «донських козаків» Дрьомов проголосив створення «незалежної» «Стаханівської козацької народної республіки»^[15].

28 вересня 2014 року з'явилася інформація, що в окупованому Стаханові бойовики проводять обшуки в місцевих школах, — повідомив керівник групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук: «Знищується вся українська символіка. Керівництво терористів обіцяє, що буде вилучена вся українська навчальна література, а замість неї будуть завезені російські підручники»^[16].

30 вересня 2014 року «Інформаційний спротив» повідомив, що зафіксовано перекидання до міста підрозділів 76-ї десантно-штурмової дивізії ПС РФ та діяльність російської станції РЕБ, що глушила мобільний зв'язок^[17]. 5 листопада журналіст Роман Бочкала з посиланням на власні джерела повідомив, що в Стаханові підірвані з усім боєкомплектом 2 чи 3 системи залпового вогню окупантів^[18].

14 листопада Стаханов було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада^[19].

Наприкінці 2014 року конфлікт між Стаханівськими козаками і керівництвом ЛНР поглибився. Так, Павло Дрьомов публічно звинуватив ватажка ЛНР Ігоря Плотницького у крадіжці вугілля, фальсифікації виборів та співпраці з членами Партії регіонів^[20]. Натомість на боці ЛНР виступили російські спецслужби, які викрали Козіцина, а деяких його поплічників розстріляли^[21].

У 2016 році місту відновлена історична назва — Кадіївка.

Станом на 23 січня 2017 року, в ході спецоперації «Сухумі», українська армія спромоглась просунутися вглиб на 500 метрів у бік міста Кадіївка та зайняла позиції, на яких раніше перебували терористи ЛНР. Операція була проведена спільними зусиллями трьох батальйонів^[22].

Російське вторгнення в Україну (з 2022)

Докладніше: Російське вторгнення в Україну (з 2022)

Сергій Братчук, спікер Одеської ОВА, повідомив про знищення російського військового складу у місті Кадіївка 9 липня 2022 року^[23]. Знов про вибухи на складі повідомили 15 липня^[24].

17 липня 2022 року ЗСУ вчергове знищили склад окупантів з боєприпасами у Кадіївці^[25].

19 вересня 2022 року, вночі, ЗСУ знищили базу російських військ, яку вони розмістили у Палаці Культури.^[26]

Населення

Станом на 1919 рік у місті мешкало 38 тис. мешканців.

На початку ХХ століття після окупації більшовиками, почався голодомор в Україні^[27], що зачепив також і Луганську область. Це мало негативний вплив на кількість населення, та етнічний склад міста.

Під час та після індустріалізації в місто та сусідні селища направляли людей з різних частин СРСР. Так вже у 1940 році кількість населення становила 95 тис. осіб.

За переписом 2001 року кількість населення становила близько 90 152 осіб, разом з Алмазною та Ірміном — бл. 100 000.

У 2010 році середня кількість населення становила 94,3 тис. осіб.

Станом на 1 січня 2011 року чисельність мешканців міста становила 93,7 тис. осіб^[28].

З початку російсько-української війни з міста виїхала велика кількість людей, тому наразі точна оцінка кількості мешканців неможлива.

Етнічний склад населення міста на 2006 рік був представлений так:

• українці — 54,6 %;
• росіяни — 44,9 %;
• білоруси — 0,5 %.^[29].

Економіка

До російсько-української війни в місті діяв вагонобудівний завод, завод техвуглецю, завод феросплавів та інші.

Наразі території заводів використовуються як бази окупаційних військ. Обладнання на деяких заводах та підприємствах було вивезено до країни-агресора.

Докладніше: Вугільна промисловість України

У місті діяло об'єднання «Стахановвугілля» яке включало в себе 19 шахт.

Транспорт

Місто мало тролейбусну та трамвайну мережу.

З початком російсько-української війни залишилось лише автобусне сполучення.

Залізниця

У місті існує однойменна залізнична станція, яка була відкрита у 1878 році.

Через російсько-українську війну залізничне сполучення припинено.

Трамвай

З 1937 по 2007 роки у місті існувала трамвайна мережа. За весь час існування мережі існувало три маршрути.

Тролейбус

У 1970 році була відкрита тролейбусна мережа. У різні роки експлуатувались тролейбуси моделей Київ-6, ЗіУ-5, ЗіУ-682В, ЛАЗ-52522.

У 2008 році тролейбусне сполучення тимчасово було припинено. 15 липня 2010 року відновлена робота тролейбусів за маршрутом № 101 «Фестивальна — Південний».

31 серпня 2011 року тролейбусне сполучення в місті остаточно закрито.

Особистості

Уродженці міста:

• Бакульманов Олег Васильович (1963—2014) — боєць Добровольчого корпусу «Правого Сектору», учасник російсько-української війни.
• Бірюков Олексій Петрович (1917—1996) — український скульптор.
• Вертіков Дмитро Андрійович — український економіст.
• Горянський Володимир Вікторович — український актор, телеведучий.
• Губський Ігор Іванович (нар. 1954) — український художник.
• Дронов Олексій Іванович (нар. 1959) — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2009).
• Кирилов Іван Федорович — заслужений художник УРСР.
• Куклін Микола Михайлович (нар. 1923) — український живописець.
• Лалєнков Дмитро Валерійович (нар. 1966) — український актор та сценарист. Заслужений артист України.
• Федоров Іван Григорович — Герой Радянського Союзу.
• Філарет (Звєрєв) — єпископ Новокаховський та Генічеський УПЦ (МП).

ЗМІ

З 2014 року усі ЗМІ у Кадіївці контролюються РФ у вигляді режиму «ЛНР»:

• Газета «Казачий вестник»^[30]. Засновник: Павло Леонидович Дрьомов.
• Радіостанція «Казачье радио» (немає у радіоефірі з 2021 року)^[30]. Засновник — Павло Дрьомов.
• Телеканал «Новый канал Новороссии» (немає з 2020 г.)^[30]. Засновник — Павло Дрьомов.
• Газета «Стахановское Знамя»^[31][32]. Керівник — Тертичний Віктор Петрович.
• Газета «Футбольное обозрение».

Див. також

• Стаханов (значення)
• Костел Святого Ігнатія (Кадіївка) (зруйнований 1950 року)