Стів Сноу

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сноу.

Стів Сноу (англ. Steve Snow; нар. 2 березня 1971) — американський футболіст, що грав на позиції нападника.

Стів Сноу
Особисті дані
Повне ім'я	Стівен Леонард Сноу
Народження	2 березня 1971(1971-03-02) (54 роки)
	США
Зріст	172 см[1]
Вага	75 кг[1]
Громадянство	США
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1990–1992 «Стандард» (Льєж) 0 (0) 1992–1993 «Бом» 7 (3) 1993–1995 «Чикаго Пауер»[en] 56 (44)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1987 США (U-16) 3 (1) 1988–1989 США (U-20) 11 (7) 1991–1992 США (ол.)  ? (?) 1988–1989 США 2 (0)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Клубна кар'єра

Сноу народився і виріс в штаті Іллінойс, там відвідував Hoffman Estates High School^[en] з 1985 по 1989 рік, де грав у футбол. Граючи за шкільну команду, Сноу забив у 49 матчах поспіль, ставши за цим показником першим у списку Асоціації середніх шкіл штату Іллінойс. Він закінчив свою кар'єру футболіста у середній школі з 92 голами^[2].

Після закінчення середньої школи Сноу відвідував університет Індіани, де грав у футбол в NCAA у сезоні 1989 року^[en], дійшовши з командою до півфіналу турніру.

Сноу покинув університетську команду після першого курсу, щоб розпочати професійну кар'єру в Бельгії, де він підписав контракт із «Стандардом» (Льєж)^[3]. Так і не дебютувавши у чемпіонаті за льєжців, він перейшов до іншої місцевої команди «Бом» після літніх Олімпійських ігор 1992 року. Там, забивши 3 голи в своїх перших 7 іграх вищого бельгійського дивізіону, він отримав серйозну травму коліна і повернувся до США, де йому зробили принаймні дві операції, щоб відновити передню хрестоподібну зв'язку.

В результаті американець більше не повернувся до Бельгії, а натомість підписав 10 грудня 1993 року угоду з командою «Чикаго Пауер»^[en] з NPSL ІІ^[en], чемпіонату з індор-сокеру^[4]. Там Сноу зіграв тридцять ігор і забив двадцять сім голів у сезоні 1994/95, але вийшов на поле лише в дев'яти іграх і забив чотири голи в наступному сезоні 1995/96 років, перш ніж через проблеми з колінами завершив ігрову кар'єру^[5][6].

Виступи за збірні

Виступав у складі юнацької збірної США до 16 років, з якою пробився на юнацький чемпіонат світу 1987 року в Канаді. Там Стів зіграв у всіх трьох матчах, і в грі проти Південної Кореї забив гол, але його команда програла 2:4 і не вийшла з групи^[7].

У 1988—1989 роках грав за молодіжну збірну, з якою був учасником молодіжного чемпіонату світу 1989 року в Саудівській Аравії. Тут американці виступили вдаліше, зайнявши підсумкове 4 місце, а Сноу забив 3 голи у 6 матчах турніру^[8].

Пізніше захищав кольори олімпійської збірної США. У складі цієї команди став переможцем Панамериканських ігор, де США виграли свою першу золоту медаль, а Сноу був головним бомбардиром команди з 4 голами. Наступного ж року він поїхав з командою і на футбольний турнір Олімпійських ігор 1992 року у Барселоні. У кваліфікації Сноу був лідером команди і забив 11 голів у 9 іграх, включаючи хет-трик проти Гондурасу (4:3)^[9], однак несподівано тренер США Лотар Осіандер^[en] вирішив не випускати Сноу в матчі-відкриття турніру проти Італії. США програли цю гру 1:2. Відомо, що Осіандер не любив Сноу, називаючи його «зухвалим» і звинувачуючи, що він егоїстичний, а не в командний гравець^[10][11]. Однак він випустив Сноу в наступних двох матчах, проти Кувейту (3:1) та проти Польщі (2:2), який забив в обох матчах по голу, але цього не вистачило і США не змогли вийти з групи, натомість поляки стали срібними призерами турніру. Після цього президент USSF Алан Ротенберг^[en] звільнив Осіандера, багато в чому ґрунтуючись на відмові тренера випустити Сноу в грі з Італією^[12].

Незважаючи на свої успіхи на юнацькому рівні, Сноу зіграв лише дві гри у складі національної збірної США. Його перша поява у складі головної команди відбулась 14 червня 1988 року в грі проти Коста-Рики, коли він вийшов на заміну замість Чарлі Рафаела^[en] в другому таймі. Вдруге Стів зіграв за «зірково-смугастих» 13 серпня 1989 року, вийшовши на заміну замість Брюса Мюррея в матч проти Південної Кореї (1:2)^[13].

Титули і досягнення

• Переможець Панамериканських ігор: 1991