Сімха Пінскер

Сімха Пінскер

Народився	17 березня 1801(1801-03-17)^[1] Тернопіль, Королівство Галичини та Володимирії
Помер	29 жовтня 1864(1864-10-29)^[1]^[2] (63 роки) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія^[3]
Країна	Республіка Польща Російська імперія
Діяльність	arabist
Знання мов	німецька^[1] і іврит^[1]
Діти	Леон Пінскер

Біографія

Вихованням Сімхи займався його батько, відомий у свій час проповідник, який викладав синові також арифметику і німецьку мову. В юнацькі роки Симха захоплювався хасидизмом. Невдачі в комерційних підприємствах змусили його покинути справи і переселитися в Одесу, де завдяки красивому почерку йому вдалося зайняти місце секретаря у рабина.

При матеріальному сприянні меценатів він заснував школу, на чолі якої стояв до 1840 року. Приблизно в той час в Одесу приїхав караїмський діяч А. Фиркович, який вивіз із Криму і з Кавказу багато єврейських манускриптів; серед них був список пророків, цікавий тим, що мав зовсім особливу пунктуацію і особливі знаки кантіляціі. Раніше Сімха став відомий як археолог, завдяки статтям в «Orient'е»; тепер перед ним відкрилося широке поле для досліджень і його слава усталилася. Російський уряд нагородив його двома золотими медалями і званням почесного громадянина, а єврейська громада Одеси забезпечила його довічної щорічною пенсією в 300 рублів. Пінскер присвятив себе виключно науковими дослідженнями.^[4]

Невдовзі він переселився до Відня, щоб зайнятися подальшими працями і їх виданням^[4] .

Remove ads

Праці

Узагальнити

Перспектива

«Ліккуте Кадмонійот» (1860)

Першою і найбільш важливою його працею, що з'явилися у пресі, був «Ліккуте Кадмонійот» або «Збірник старожитностей» (Відень, 1860) — історія розвитку караїмства; але, як повідомляє ЕЕБЕ, його висновки здебільшого були засновані на підробках Фірковіча.^[4]

За твердженням Пінскера, слово караїм є похідним від єврейського дав-євр. קרא‎ дав-євр. קרא‎ «кликати, закликати»), і його стали вживати при зародженні цієї секти, коли караїми розсилали своїх емісарів із закликом до єврейського світу приєднатися до них^[5] . Крім того, Пінскер намагався довести, що основи єврейської граматики, лексикографії та новоеврейской поезії зобов'язані вченим представникам караїмства, і що такі представники єврейської літератури середньовіччя, як ібн-Габіроль і Юда Галеві, були послідовниками караїмських поетів^[6]. Ця думка була спростована Шором, А. Гейгером та ін.

Враження, вироблене цим твором, було величезне. Йост і Грец визнали погляди Пінскера. Висновки «Збірника старожитностей», нехай і застарілі, проте за багатством зібраного матеріалу мають величезну цінність.^[4]

Інші роботи

Іншою працею Пінскера був «Mebo el-ha-Nikkud ha-Aschuri o ha-Babli» («Мебо ель-ха-Ніккуд ха-Ашура про ха-Баблі»; Відень, 1863) — введення в систему вавилонсько-єврейської пунктуації, результат досліджень єврейських манускриптів в одеській бібліотеці^[4] .

Пінскеру належать:

частина коментарю на «Сефер ха-Ехад» або «Книгу одиниці» (вид. Одеса, 1867) — твір Авраама ібн-Езри про дев'ять найголовніших чисел, видане з доповненнями Гольдгарта;
«Mischle ha-Gezerah we-ha-Binjah» (Відень, 1887) — дослідження єврейських дієслів^[4] .

Крім того, залишилося ще велике число рукописів про єврейську мову та літературу^[4] .