Сірома

Сіро́ма^{[1][2][3][4][5]} або сірома́^[6] (сірома́ха^[4], голо́та) — незаможні люди, біднота^[1], зокрема, прості козаки, бідна частина населення Запорізької Січі, часто позбавлена власного житла та засобів виробництва. Козацька сірома була свідома свого положення і мала право в надзвичайних випадках збиратися на «чорні ради» — ради без участі старшини, заможних козаків.

У 1768 р. на Запоріжжі спалахнув так званий «бунт сіроми» проти гніту старшини й заможної верхівки козацтва.

Походження слова

Очевидно пов'язане зі словом сирота, що походить із прасл. sirъ «осиротілий»; українське кореневе сі- на місці давнішого си- з'явилося внаслідок зближення зі словами сірий, сіряк, тобто вбогий.^[6] Слово «голота» ймовірно походить від слова «голий».

Споріднене зі словами сірома («бездомний неодружений козак»), сіроманець («простий селянин, сіряк»), сирома, сіромашня, сіромашшя, сіромаша, сиромаття (усі — «біднота»), сироманка («осиротіла бідна жінка»), а також сорохман, сорохман («сіромаха» та «лобур; горлань»). Однокореневі слова в інших мовах: російське сиромаха — «сирота» і болгарське сирома́х, сербсько-хорватське сиро́мах, словенське siromák, македонське сиромав — усе «сіромах, бедняк, бідолаха»^[6].

У літературі

Зустрічається у творах Т. Г. Шевченка (із наголосом сіро́ма), наприклад:

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала…
«Доля» (1858)

Придбав сірома грошенят,
Одежу справив, жупанину…
«Москалева криниця» (1857)

Любов Забашта:

Олексо, ти ж не відчував
Ні разу солодощів втоми,
Бо ти, знедолений сірома,
Багатим силу віддавав…

Пантелеймон Куліш:

Закипіла на Вкраїнї страшенна трівога,
як на шляхту підняла ся сїрома убога.
«Кумейки»

Див. також

• Чернь (соціальний стан)