Сірчанокислотна промисловість

Сірчанокислотна промисловість виробляє продукцію, яка має широке застосування та низьку матеріаломісткість виробництва. Сірчана кислота використовується у тестильній, харчовій, нафтопереробній, целюлозно-паперовій промисловості у виробництві акумуляторів тощо.

Сірчанокислóтна промислóвість — одна з основних галузей хімічної промисловості, яка виробляє сірчану кислоту, H₂SO₄.

Майже вся сірчанокислотна промисловість зараз використовує так званий контактний процес. Значення сірчаної кислоти дуже велике: вона застосовується у виробництві мінеральних добрив (в УРСР 2/3 всієї продукції сірчаної кислоти), соляної і азотової кислоти, барвників, штучного волокна, вибухових речовин, очищення нафтопродуктів; у метал., харч., целюлозно-паперовій, текстильній, шкіряній промисловості тощо. Основна сировина для сірчанокислотної промисловості — сірчані колчедани, самородна сірка, сірчані сполуки, що містяться у промислових та попутних газах. Тому що транспортування кислоти на велику віддаль нерентабельне, її виробництво розміщено у районах її споживання (особливо в місцях виробництва мінеральних добрив) і видобутку сірки.

Зростання виробництва сірчаної кислоти в моногідраті (тис. т; у дужках у % до СРСР)

Рік	СРСР	УРСР
1928	211	72 (34)
1932	552	186 (34)
1940	1 587	407 (26)
1945	781	72 (9)
1950	2125	395 (19)
1960	5398	1311 (24)
1970	12059	2223 (18)
1974	16700	3974 (24)

До революції сірчанокислотна промисловість була в Україні слабо розвинена; працювали лише З заводів: Костянтинівський (з 1897) і менші: Одеський і Вінницький. У 1913 Україна виробляла 45 000 т сірчаної кислоти (вся Російська Імперія — 145 000 т) переважно на імпортному колчедані. Під час перших п'ятирічок ґрунтовно реконструйовано діючі вже заводи і створено нові.

До 1920-их років основною сировиною для сірчаної промиловості в УРСР був уральський колчедан, пізніше також сірчані гази кольорової металургії та коксової промисловості; нині^[коли?] головні — природна сірка і уральський сірчаний колчедан. Виробництво сірчанокислотної промисловості. донині зосереджується головним чином у місцях її споживання, тобто на підприємствах для виробництва мінеральних добрив (1970 — 70 % продукції). Тепер найбільші підприємства, що виробляють кислоту, — це хімічні комбінати:

• Сумський (з 1954),
• Вінницький (з 1912)
• Горлівський (з 1933)
• Костянтинівський хімічний завод
• Одеський суперфосфатний завод
• Кримський завод двоокису титану; ін. — в дніпродзержинському та на коксохім. зав. Донбасу і Придніпров'я. У перспективі постануть нові осередки промисловості у Передкарпатському сірконосному басейні — в Роздольському та Яворівському гірничо-промислових комбінатах, а також на Рівненському заводі азотних добрив.

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.