Тадеуш Бур-Коморовський

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Коморовський.

Тадеуш Коморовський (пол. Tadeusz Komorowski; 1 червня 1895, село Хоробрів, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина нині Тернопільського району— 24 серпня 1966, Лондон, Велика Британія) — польський воєначальник, генерал дивізії, під час Другої світової війни Головнокомандувач Армії Крайової та підлеглих БХ (батальйонів хлопських) під прізвиськом Бур (пол. Bór). Відомий з «Волинської трагедії» та «Акції „Буря“».

Тадеуш Коморовський
Tadeusz Komorowski
Прізвисько	Бур
Народження	1 червня 1895(1895-06-01) село Хоробрів, Галичина і Лодомерія, Австро-Угорщина
Смерть	24 серпня 1966(1966-08-24) (71 рік) Лондон, Велика Британія інфаркт міокарда
Поховання	Військові Повонзки
Національність	поляк
Країна	Австро-Угорщина,  Польща
Приналежність	Австро-Угорщина (до 1918)  Польща
Рід військ	кавалерія
Освіта	Національний університет «Львівська політехніка» і Терезіанська академія
Роки служби	1913-1947
Звання	Генерал дивізії
Командування	Армія Крайова
Війни / битви	Перша світова війна, Польсько-радянська війна, Друга світова війна, Варшавське повстання
Рід	Коморовські
Нагороди	Virtuti Militari (Командорський Хрест) Virtuti Militari (Золотий Хрест) Virtuti Militari (Срібний Хрест) Хрест Заслуги (Польща) Срібний Хрест Заслуг Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест) Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Пам'ятна медаль за війну 1918—1921 Легіон Заслуг (Командор) (США) Орден Білого Орла

Молодість і кар'єра

Народився у селі Хоробрів (Галичина, Австро-Угорщина) нині Тернопільського району в родині, що належить до стародавнього шляхетського роду.

Навчався у львівському ліцеї, закінчив військову академію Франца-Йосифа у Відні. Після закінчення академії 15 березня 1915 року отримав звання підпоручика. У 1915 році брав участь у Першій світовій війні як командир роти, борючись у складі австрійської армії на східному та італійському фронтах. З 1918 року — в польській армії. Брав участь у польсько-українській війні та польсько-радянській війні. На початку липня 1920 р. у районі Луцька командував збірним ескадроном 9-го уланського полку. 20 серпня 1920 року очолив 12-й Подільський уланський полк. 31 серпня 1920 року був поранений. Після зцілення повернувся до 9-го уланського полку. У 1921 році був призначений заступником командира 9-го полку уланів у Жовкові. У 1922 році закінчив дев'ятимісячні курси верхового спорту в Грудзьондзі.

У 1922—1923 роках був інструктором верхової їзди в Артилерійській офіцерській школі у Варшаві та Торуні. У грудні 1923 р. його перевели до 9-го полку малопольських уланів і залишили командиром Центральної кавалерійської школи в Ґрудзьондзі. 31 березня 1924 року отримав звання майора. У липні 1924 р. його перевели до 8-го уланського полку князя Юзефа Понятовського в Кракові. Того ж року призначений квартирмейстером полку, а згодом заступником командира полку. 15 липня 1926 р. переведений до кадрового складу кавалерійських старшин і призначений командиром до Школи професійних кавалерійських підстаршин у Львові. У грудні 1927 р. був призначений заступником командира 9-го Малопольського полку уланів у Чорткові та Трембовлі. 1928 р. йому присвоєно звання підполковника. У січні 1929 року був призначений командиром 9-го Малопольського уланського полку. 21 грудня 1932 року йому присвоєно звання полковника. Командував полком десять років. У листопаді 1938 року він став комендантом Кавалерійського навчального центру в Ґрудзьондзі.

Був прекрасним вершником, брав участь в Літніх Олімпійських іграх 1924 року, що відбулись в Парижі. У 1936 році був керівником кінної команди, яка завоювала срібну медаль на Олімпійських іграх в Берліні.

Друга світова війна

Під час Вересневої кампанії спочатку був командиром Кавалерійського резервного центру в Гарволіні (зайняв цю посаду в серпні 1939 року)^[1], а потім заступником командира Зведеної кавалерійської бригади полковника Адама Закшевського у складі «Люблінської» армії, з якою воював під Гурою Кальварією та Замостям[6]. Полковник Коморовський уникнув полону і потрапив до Кракова^[2].

Наприкінці 1939 р. він створив у Кракові підпільну Військову організацію і керував нею до січня 1940 р., коли вона підпорядкувалася Союзу збройної боротьби (ZWZ)^[2]. Тоді Коморовський взяв собі псевдонім «Корчак»^[2] та став командувачем Краківського району ZWZ. З 8 лютого 1940 року бригадний генерал, влітку 1941 року був призначений заступником командира ZWZ. З осені 1941 р. до червня 1943 р. він також був командувачем Західного району, що охоплював Познанський і Поморський райони^[2]. З травня 1942 року він брав участь у переговорах зі Стефаном Сашою та Владиславом Яворським щодо злиття Народної військової організації з Армією Крайовою, що відбулося в листопаді того ж року^[2]. Після арешту німцями генерала Ґрота-Ровецького 1 липня 1943 року (формально 17 липня) він обійняв посаду головнокомандувача Армії Крайової. Його призначення на цю посаду викликало суперечки серед деяких вищих офіцерів штабу Армії Крайової^[3].

У 1943 році він видав наказ, який став основою для застосування принципу колективної відповідальності до німецьких поселенців, які брали участь в акції виселення поляків із Замостя, наказуючи атакувати німецькі поселення, мешканці яких брали пряму або опосередковану участь у злочинах окупантів («Такі села я наказав спалити, а людей вирізати»)^[4].

Визнаючи високу ймовірність вступу у збройний конфлікт із загонами Армії Людової радянських партизанів, він виступав за введення в країну в «критичну хвилину» не тільки підрозділів збройних сил на Заході, а також підрозділів англійців для підтримки Армії Крайової у боротьбі проти комуністичних сил^[5], згідно з повідомленням уряду в Лондоні в жовтні 1943 року. 20 листопада 1943 року він видав наказ про початок акції «Буря».

14 березня 1944 р. Головнокомандуючий генерал Казімеж Соснковський призначив його дивізійним генералом старшинством з 1 березня 1944 р.^[6]

Коморовський прийняв рішення про початок Варшавського повстання.

СОЛДАТИ СТОЛИЦІ! Сьогодні я віддав наказ, щоб ви хотіли відкрито воювати проти одвічного ворога Польщі, німецького загарбника. Після майже п’яти років безперервних боїв, що велися в підпіллі, сьогодні ви відкрито зі зброєю в руках відновлюєте свободу вашої батьківщини та взірцеве покарання німецьких злочинців за терор і злочини, вчинені на польській землі.

Він вважав, що звільнення Варшави означатиме відмову від незалежності та капітуляцію Росії.^[7]

Це рішення було опосередковано визнано Головнокомандуючим як таке, що перевищує повноваження, які мав Коморовський.^[8]

Нагороди

• Virtuti Militari
  • срібний хрест (1921)
  • золотий хрест (№ 33; 1944)
  • командорський хрест (1947)
• Хрест Заслуги (Польща)
  • срібний (1925)
  • золотий з мечами (13 березня 1934)
• Орден Відродження Польщі, офіцерський хрест (11 листопада 1936)
• Хрест Хоробрих — нагороджений тричі до 1939 року.
• Військова медаль (Польща)
• Медаль «Десятиліття здобутої незалежності»
• Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років
• Хрест Армії Крайової (1 серпня 1966)
• Легіон Заслуг (США), командорський хрест (1984, посмертно)
• Орден Білого Орла (1995, посмертно)

Галерея

• 
  Тадеуш Коморовський у формі полковника Війська Польського (близько 1935 року)
• 
• 
  Фальшиве посвідчення особи Тадеуша Коморовського, видане в 1942 році на ім’я Єжи Корабського.
• 
  Тадеуш Коморовський в німецькому полоні (3 жовтня 1944).
• 
  Еріх фон дем Бах (праворуч) приймає капітуляцію учасників Варшавського повстання від Тадеуша Бур-Коморовського (4 жовтня 1944).
• 
  Генерали Тадеуш Бор-Коморовський (праворуч) та Тадеуш Пелчинський (ліворуч) на прес-конференції Головнокомандувача в Лондоні (19 травня 1945 р.)