Отар Тактакішвілі

Отар Васи́льович Тактакішві́лі (груз. ოთარ ვასილის ძე თაქთაქიშვილი; 27 липня 1924, Тифліс — 21 лютого 1989, Москва) — грузинський радянський композитор, диригент і педагог; доцент з 1959 року, професор з 1966 року. Депутат Верховної ради Грузинської РСР 6—9-го скликань та Верховної Ради СРСР 4—5-го^[5] і 11-го скликань. Член Центрального комітету Комуністичної партії Грузії з 1963 року^[6]; член Комітету з Ленінських премій у галузі науки та мистецтва при Раді міністрів СРСР з 1963 року^[6]; член Президії Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО^[5].

Отар Тактакішвілі
груз. ოთარ თაქთაქიშვილი
Народився	27 липня 1924(1924-07-27)[1][2][…]  Тифліс, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР[1]
Помер	21 лютого 1989(1989-02-21)[3] (64 роки)  Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
Поховання	Дідубійський пантеон
Країна	СРСР
Діяльність	диригент, композитор, музичний педагог, політик, концертмейстер
Alma mater	Тбіліська державна консерваторія імені Вано Сараджишвілі (1947)
Вчене звання	професор
Вчителі	Бархударян Сергій Васильовичd
Знання мов	грузинська[4]
Заклад	Тбіліська державна консерваторія імені Вано Сараджишвілі
Членство	Спілка композиторів СРСР
Роки активності	з 1957
Жанр	опера
Посада	міністр культури
Партія	ВКП(б)
Нагороди	Народний артист Грузинської РСР Державна премія Грузинської РСР імені Шота Руставеліd (1984)
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 27 липня 1924 року в місті Тифлісі (Грузія) в сім'ї абхазького дворянина Василя Чачибая та грузинської княжни Єлизавети Михайлівни Тактакішвілі. Рано залишився без батька, тому носив прізвище матері^[7].

Початкову музичну освіту здобув у Тифліській музичній школі та училищі. У 1946 році вступив до комсомолу. У 1947 закінчив Тбіліську державну консерваторію імені Вано Сараджішвілі по класу композиції Сергія Бархударяна, в 1950 році — її аспірантуру^[8]. У роки навчання, протягом 1944—1946 років, також працював концертмейстером, диригентом хору Комітету з радіомовлення Грузинської РСР, головним коректором Музфонду Грузинської РСР.

З 1947 року — викладач хорової літератури та керівник хору, з 1952 року — викладач поліфонії та інструментування Тбіліської державної консерваторії^[5]. Одночасно в 1947—1952 роках — концертмейстер і диригент, у 1952—1956 роках — художній керівник Державної хорової капели Грузинської РСР^[6]. З 1952 року виступав як диригент з провідними симфонічними та хоровими колективами Радянського Союзу, виконуючи власні твори. Член ВКП(б) з 1951 року^[9].

У 1956—1962 роках — секретар правління Спілки радянських композиторів Грузії. З 1957 року — секретар правління Спілки композиторів СРСР^[6]. З 1962 року — голова правління Спілки композиторів Грузії. У 1962—1965 роках — ректор Тбіліської державної консерваторії^[9]. З 9 лютого 1965 року до 14 січня 1984 року — міністр культури Грузинської РСР. У 1984—1989 роках — професор Тбіліської державної консерваторії.

Із 1964 по 1989 рік мешкав у Тбілісі в будинку на вулиці Ризькій, № 6^[7]. Помер 24 лютого 1989 року в Москві^[10] (за іншими джерелами — 21 або 22 лютого в Тбілісі). Похований у Дідубійському пантеоні Тбілісі^[7].

Творчість

У творчому доробку:

• 2 симфонії (1949, 1953);
• симфонічна поема «Мцирі» (1956);
• музика до вистав^[9]:
  • «Цар Едіп» (1956, Театр імені Шота Руставелі) і «Антігона» (1965, Театр імені Івана Франка) Софокла;
  • «Зимова казка» (1958, Московський художній театр) і «Король Лір» (1966, Театр імені Шота Руставелі) Вільяма Шекспіра;
• опера «Міндія» за мотивами поезії Важи Пшавели (1961, Грузинський театр опери і балету імені Захарія Паліашвілі)^[9];
• телеопера «Нагорода» (1963)^[9];
• вокально-симфонічна поема «Скеля і струмок» (1962, слова Важи Пшавели)^[11];
• ораторії «Живе вогнище» (1964, 2-га редакція 1970, слова Симона Чиковані), «Слідами Шота Руставелі» (1964, величальні піснеспіви), «Ніколоз Бараташвілі» (1970, слова Миколи Бараташвілі)^[5];
• триптих опер «Три новели» («Два вироки», «Солдат» за оповіданнями Михайла Джавахішвілі, «Прапори вище» на вірші Галактіона Табідзе, постановка 1967 року, 2-а редакція 1972 року, під назвою «Три життя», 3-тю новелу «Чікорі» написано заново, Московський музичний театр імені Станіславського і Немировича-Данченка)^[5];
• кантати «Захисникам Кавкасіоні» (1958, слова Симона Чиковані, Іраклія Абашидзе, народні), «Гурійські пісні» (1971, слова народні; для симфонічного оркестру і вокального ансамбл), «Любовні пісні» (1975, слова народні та Моріса Поцхішвілі)^[6][5];
• сюїта «Мегрельські пісні» (1972, слова народні, обробка народних пісень)^[5];
• опера «Викрадення місяця» (1977, за романом Костянтина Гамсахурдії; Большой театр)^[5];
• хори, романси, музика до кінофільмів^[6];
• концерти для інструментів з оркестром (у тому числі для фортепіано, 1951, 1974)^[6].

У 1945 році, під час навчання на 3-му курсі консерваторії, брав участь у конкурсі Спілки композиторів Грузії створення Державного гімну Грузинської РСР і став його автором.

Відзнаки

нагороджений орденами

• Трудового Червоного Прапора (1948)^[10];
• двома Леніна (1966, 1984)^[10];
• Жовтневої Революції (1971)^[10];

почесні звання

• Народний артист Грузинської РСР (1961)^[10];
• Народний артист СРСР (1974)^[8];
• Почесний громадянин Тбілісі (1985)^[12];

премії

• Сталінська премія ІІІ ступеня (1951; за 1-у симфонію, 1949)^[10];
• Сталінська премія ІІ ступеня (1952; за концерт для фортепіано з оркестром, 1950)^[10];
• Державна премія СРСР (1967; за ораторію «Слідами Руставелі»; текст Іраклія Абашидзе)^[5];
• Ленінська премія (1982; за оперу «Викрадення місяця», 1977 та концерт для скрипки з оркестром)^[10];
• Державна премія Грузинської РСР імені Шота Руставелі (1984)^[10];
• Премія Альберта Швейцера (1986)^[10].

Вшанування

• У Тбілісі вулицю Ризьку, де мешкав композитор, перейменовано на вулицю Тактакішвілі^[7].