Тализін Микола Володимирович

Микола Володимирович Тализін (28 січня 1929(19290128), місто Москва — 23 січня 1991, місто Москва) — радянський державний діяч, секретар ЦК КПРС, заступник голови Ради міністрів СРСР, голова Держплану СРСР. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1976—1981 роках. Член ЦК КПРС у 1981—1990 роках. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС з 15 жовтня 1985 по 20 вересня 1989 року. Депутат Верховної Ради СРСР 10—11-го скликань. Доктор технічних наук (1970), професор (1976).

Тализін Микола Володимирович
Народився	28 січня 1929(1929-01-28)[1][2]  Москва, СРСР[1]
Помер	23 січня 1991(1991-01-23)[2] (61 рік)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР
Національність	росіянин
Діяльність	економіст, політик
Галузь	супутниковий зв'язок
Alma mater	Московський технічний університет зв'язку й інформатикиd
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Вчене звання	професор і професор[d]
Знання мов	російська
Заклад	NIIRd
Членство	ЦК КПРС
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія	КПРС
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тализін.

Життєпис

Народився в родині робітника. Трудову діяльність розпочав у 1944 році. Працював монтером, техніком-конструктором у Москві.

У 1950—1955 роках — студент Московського електротехнічного інституту зв'язку.

У 1955—1965 роках — інженер, провідний конструктор, старший науковий співробітник, заступник директора Державного науково-дослідного інституту радіо Міністерства зв'язку СРСР.

Член КПРС з 1960 року.

У жовтні 1965 — 1970 року — заступник міністра, у 1970 — вересні 1975 року — 1-й заступник міністра зв'язку СРСР.

3 вересня 1975 — 24 жовтня 1980 року — міністр зв'язку СРСР.

24 жовтня 1980 — 14 жовтня 1985 року — заступник голови Ради міністрів СРСР. Одночасно — постійний представник СРСР в Раді Економічної Взаємодопомоги.

14 жовтня 1985 — 1 жовтня 1988 року — 1-й заступник голови Ради міністрів СРСР. Одночасно 14 жовтня 1985 — 5 лютого 1988 року — голова Державного планового комітету (Держплану) СРСР. У лютому — жовтні 1988 року — голова Бюро Ради міністрів СРСР із соціального розвитку.

1 жовтня 1988 — 7 червня 1989 року — заступник голови Ради міністрів СРСР. Одночасно — постійний представник СРСР в Раді Економічної Взаємодопомоги.

З вересня 1989 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві.

Помер у Москві 23 січня 1991 року. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Нагороди і звання

• орден Леніна
• орден Жовтневої Революції
• орден Трудового Червоного Прапора
• орден Червоної Зірки
• медалі
• дві Державні премії СРСР (1968, 1975)