Теорія геосинкліналей

Теорія геосинкліналей — тектонічна теорія, що пояснює виникнення складчастих областей рухами земної кори в зонах геосинкліналей. Була популярна в кінці XIX ст. і до 70-х років XX ст. Їй на зміну прийшла теорія тектоніки плит.

Мапа геосинкліналей 1912 р.

Загальний опис

Теорія геосинкліналей заснована на уявленні про циклічні коливальні рухи земної кори, що відбуваються у обмежених зонах. На місці великих опускань (прогинів) земної кори в цих зонах потім можуть утворитися підняття. Відповідно до цієї теорії, початковій стадії геосинклінального режиму відповідають активні тектонічні процеси, супроводжувані опусканням великих ділянок земної кори внаслідок їх охолодження. Для цієї стадії характерний активний інтрузивний магматизм. Виниклі западини наповнюються осадовими породами і рельєф згладжується. Далі, в результаті поступового загасання коливань, на зміну геосинклинального режиму приходить платформний. Платформний режим характеризується слабкими тектонічними рухами, малими товщами осадових утворень. Згодом на місці платформ розвиваються «постплатформні орогени» — підняття порід, які утворюють гірські хребти.

У 60-70-і роки XX століття, завдяки зусиллям багатьох геологів, які намагалися поглибити і обґрунтувати теорію геосинкліналей, зібралося безліч систематизованих геологічних даних, що стосуються тектонічних процесів. Зокрема, найважливіші результати були отримані в результаті множинного буріння океанічного дна. Однак, виявилося, що нові дані підтверджують не теорію геосинкліналей, а теорію тектоніки плит, яка в даний час є загальноприйнятою в геології.

Теорія геосинкліналей сприяла значному накопиченню даних для подальших теорій і розвитку теорії рудоутворення і вирішення генетичних проблем формування родовищ корисних копалин.

Історія

Концепцію геосинкліналі запровадив американський геолог Джеймс Голл у 1859 році^[1] на основі своїх досліджень Апалачів. Він помітив, що товщина осадових порід там у 10-20 разів більша, ніж у навколишніх регіонах. Голл висунув теорію, що утворенню гірського хребта передував період опускання території та заповнення утвореного жолоба осадовими породами. Американський геолог Джеймс Двайт Дана спирався на ідею Голла, та запропонував термін «геосинкліналь» для такої території^[2].

На початку XX століття американський геолог Маршалл Кей, продовжуючи дослідження Дани та Голла, створив детальну термінологічну схему для теорії геосинклінальної еволюції гір. Він вважав, що гори утворюються в зонах, де під геосинкліналлю поновлюються тектонічні процеси та виштовхують породи^[2].

Дослідники, які працювали в 1960-х і 1970-х роках, зрозуміли, що морське дно розширюється і гіпотеза континентального дрейфу Вегенера краще пояснює ряд геологічних явищ. Пізніше геологи назвали цю нову галузь досліджень тектонікою плит^[2].

Американський геолог Роберт Дітц виявив, що модель вертикального руху, висунута Кеєм, не могла пояснити походження існуючих гірських хребтів. Однак Дітц вважав, що термінологія Кея все ще корисна для опису комбінацій океанічних осадових порід. Дітц запропонував називати такі геологічні зони геокліналіями, а не геосинкліналіями. Сучасна тектоніка плит пояснює утворення гірських хребтів зіткненням літосферних плит^[2].

Див. також

• Геосинкліналь