Тереверко Олександр Григорович

Олекса́ндр Григо́рович Тереве́рко (нар. 24 січня 1956, смт Желудок, Щучинський район, Гродненська область, Білорусь) — український військовий журналіст, режисер, сценарист, полковник у відставці, член Національної спілки журналістів України і Національної спілки кінематографістів України.

Тереверко Олександр Григорович
Олександр Тереверко, грудень 2019 року
Народився	24 січня 1956(1956-01-24) (69 років) смт Желудок, Щучинський район, Гродненська область, Білорусь
Громадянство	Україна
Національність	українець
Відомий завдяки	військовий журналіст, режисер, сценарист
Alma mater	Львівське вище військово-політичне училище
Членство	Національна спілка журналістів України і Національна спілка кінематографістів України
Військове звання	полковник
Родичі	Тереверко Георгій Семенович
Нагороди	Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України) Нагрудний знак «За самовіддану працю у Збройних Силах України» Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України) Почесний нагрудний знак «За сприяння війську»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тереверко.

Біографічні відомості

Олександр Тереверко народився в смт Желудок, Щучинського району Гродненської області Білорусі в сім'ї військовослужбовця, учасника Другої світової війни, уродженця Уманщини Григорія Яковича Тереверка. Рідним братом діда — Якова Семеновича Тереверка був один з перших українських планеристів Георгій Семенович Тереверко.

У 1975—1979 рр. навчався на факультеті журналістики Львівського вищого військово-політичного училища.

Розпочав службу відповідальним секретарем багатотиражної газети Донецького військово-політичного училища. Служив у багатотиражних військових газетах у Забайкальському військовому окрузі (1982—1989). Служив кореспондентом, заступником начальника відділу, начальником відділу новин у газеті «На бойовому посту» (м. Чита).

У грудні 1992 повернувся в Україну.

З грудня 1992 року по лютий 1996-го — кореспондент, заступник редактора, редактор відділу новин газети Міністерства оборони України «Народна армія».

З 1996 по 2004 рік очолював Центральну телерадіостудію Міністерства оборони України. Після звільнення з лав Збройних Сил України працював режисером, керівником студії документальних фільмів ЦТРС^[1].

З 2016 — спеціальний кореспондент газети «Народна армія», потім до 2023 року працював кореспондентом, оглядачем Інформаційного агентства «АрміяInform» Міністерства оборони України. Виїжджав у відрядження в район бойових дій.

Громадська діяльність

Член Національної спілки журналістів України (з вересня 2002) і Національної спілки кінематографістів України (з вересня 2005).

З 2018 року — співзасновник і член правління громадської організації «Всеукраїнська спілка журналістів учасників бойових дій „За об'єктивність“»^[2].

Творчість

Керівник телепроєктів «Час „Ч“», «Нова армія», «Наше військо», «Доблесть, мужність, благородство», «Служу Україні», «Я йду в армію», «Будемо жити!» на загальнонаціональних телеканалах України.

Автор серії документальних фільмів про військових медиків «Магістралі життя», «Ювеліри військової травматології», «Володарі чарівного променю», «Милосердя у спадщину» та інших.

Співавтор кількох книжок серії «Вклоняємось доземно українському солдату».

Нагороди

Лауреат національних та міжнародних телефестивалів та конкурсів. 2006 року отримав Гран-прі Міжнародного фестивалю «Кінотур» за проєкт «Плац-варіація»^[3].

Нагороджений медалями та відзнаками Міністерства оборони та Генерального штабу ЗСУ. Зокрема:

• відзнакою Міністерства оборони України «Знак пошани»;
• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За самовіддану працю у Збройних Силах України»;
• відзнакою Міністерства оборони України «За сприяння Збройним Силам України»;
• Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За сприяння війську» (2023).