Тимошенко Володимир Андрійович

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тимошенко.

Володи́мир Андрі́йович Тимоше́нко (* 27 листопада 1952, с. Конатківці, Шаргородський район, Вінницька область) — український правоохоронець, державний діяч, вчений. Професор (2004), доктор юридичних наук (2006), генерал-лейтенант (2005). Державний службовець 1-го рангу^[1].

Тимошенко Володимир Андрійович
Народився	27 листопада 1951(1951-11-27) (73 роки) с. Конатківці, Шаргородський район, Вінницька область
Місце проживання	Київ
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	воєначальник
Alma mater	Вінницький державний педагогічний інститут
Галузь	правознавство
Заклад	Євразійський інститут наркополітики
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук
Відомий завдяки:	протидії наркобізнесу
Нагороди	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Генерал-лейтенант

Освіта

Закінчив Вінницький державний педагогічний інститут імені Миколи Островського (1975), фізика, вчитель фізики і електротехніки середньої школи.

Докторська дисертація «Формування системи національної та міжнародної протидії сучасному наркобізнесу» (Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2006).

Біографія

1970—1975 — студент Вінницького державного педінституту.

1975—1976 — вчитель середньої школи, м. Білокуракине Луганської області.

1976—1977 — служба у Збройних силах СРСР.

1977—1977 — лаборант Вінницького державного педінституту.

1977—1979 — робота у громадських організаціях, м. Вінниця.

1979—1984 — молодший оперуповноважений, оперуповноважений, старший оперуповноважений УКДБ УРСР по Вінницькій області.

1984—1992 — старший оперуповноважений відділу управління КДБ УРСР.

1992—1998 — заступник начальника напрямку, помічник начальника відділу, науковий консультант, начальник відділу управління, заступник начальника управління Служби безпеки України.

1998—1999 — заступник начальника Головного управління — начальник управління Головного управління СБ України.

1999—2001 — перший заступник начальника Головного управління, начальник Головного управління СБ України.

2001—2003 — перший заступник начальника Головного управління СБ України (у цей період був представником України в MKKH [INCB] — Міжнародному комітеті з контролю за наркотиками [International Narcotics Control Board]).

2003—2003 — радник Голови Служби безпеки України.

2003—2004 — начальник управління СБ України в Київській області.

2004—2005 — ректор Національної академії Служби безпеки України.

2005—2007 — перший заступник Голови Служби безпеки України — керівник Антитерористичного центру при СБ України.

2007—2008 — уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України.

2008 — квітень 2010 — радник Голови Верховної Ради України.

Квітень 2010 — червень 2010 — голова Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України.

Червень 2010 — червень 2011 — голова Державного комітету України з питань контролю за наркотиками.

Професор Тимошенко В. А. — промовець на міжнародному круглому столі в Києві (2011)

З 16 червня 2011 року по 16 жовтня 2014 року — голова Державної служби України з контролю за наркотиками. Звільнений з посади з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України).

Представник України в КНЗ ООН — Комісії ООН з наркотичних засобів (United Nations Commission on Narcotic Drugs — CND) з 5 червня 2013 року^[2].

З 19 грудня 2014 року — президент громадської організації «Інститут вивчення залежностей, проблем наркополітики та моніторингу наркоситуації» (також співзасновник цієї організації разом з Володимиром Ященком, Анатолієм Щуровським та ін.), згодом організація змінила назву — «Євразійський інститут наркополітики»^[1][3][4] (власниками організації зареєстровані — Сергій Дрьомов, Андрій і Володимир Тимошенки, Анатолій Щуровський, Володимир Ященко)^[5].

Професор кафедри державно-правових дисциплін Університету «КРОК».

Фахівець у галузі кримінології та національної безпеки, автор понад 80 наукових праць з проблем боротьби з наркобізнесом, корупцією, відмиванням грошей, тероризмом, транснаціональною організованою злочинністю, у тому числі автор монографій і підручників («Наркобізнес: національна та міжнародна протидія новим викликам», «Легалізація кримінальних капіталів: сутність, механізми протидії», «Корупція, наркобізнес, організована злочинність в Україні: взаємозв'язок, взаємозалежність, засоби запобігання та протидії», «Економічна безпека суб'єктів господарської діяльності в умовах глобальної фінансової кризи» та ін.). Член авторських колективів з розробки законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», «Стратегії національної безпеки України»^[6] та ін.

У 2012 році ініціював запропоновані Асоціацією «Українські технічні коноплі» зміни до законодавства з питань спрощення правового режиму культивування посівів ненаркотичних конопель. У серпні 2012 року Кабінет Міністрів України вніс зміни до низки постанов, скасувавши обов'язковість охорони суб'єктами господарювання полів та інших об'єктів, де зберігають і переробляють технічні коноплі^[7].

Кандидат у народні депутати від партії «Сила і честь» на парламентських виборах 2019 року, № 9 у списку^[8].

Професор кафедри правового забезпечення Національного університету оборони України, працівник ЗС України^[9].

Нагороди

• Орден «За заслуги» III ст. (1996)

Нагороджений багатьма медалями України, відзнакою НАН України «За сприяння розвитку науки» (2007).