Тихий Володимир Павлович

Володи́мир Па́влович Ти́хий (* 1939) — український правник, доктор юридичних наук, академік Академії юридичних наук.

Тихий Володимир Павлович
Народився	14 жовтня 1939(1939-10-14) (86 років) Теплогірськ
Діяльність	суддя
Alma mater	Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Науковий ступінь	доктор юридичних наук[d]
Посада	суддя Конституційного Суду Україниd
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тихий.

Короткий життєпис

1968 року закінчив Харківський юридичний інститут. Працював слідчим в органах прокуратури у Луганській та Дніпропетровській областях. Навчався в аспірантурі Харківського юридичного інституту.

Протягом 1971—1996 років працював у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого — старший викладач, доцент, старший науковий співробітник, професор кафедри кримінального права.

1972 року захистив кандидатську дисертацію.

В 1974—1983 роках — декан денного факультету, у 1987-1996-х — декан заочного факультету, 1996-го — проректор з навчальної роботи.

1987 року захистив докторську дисертацію — «Проблеми кримінально-правової охорони суспільної безпеки (поняття і система злочинів, вдосконалення законодавства)». Здобув вчене звання професора 1990 року. 1993-го обраний членом-кореспондентом, з 2004-го — дійсний член Академії правових наук України.

Протягом 1996—2004 роках — суддя Конституційного Суду України, з 2005-го — керівник Київської наукової лабораторії дослідження проблем злочинності проти прав і свобод людини та громадянина Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України.

Станом на 2009 рік очолює Київський регіональний центр Академії правових наук України.

Науковий доробок

Опубліковано понад 230 його наукових праць, серед них:

• «Кримінально-правова охорона суспільної безпеки», 1981,
• «Відповідальність за незакінчений злочин», 1996,
• «Стадії вчинення злочину», 1996,
• «Злочини проти суспільної (загальної) безпеки», 1996,
• «Концепція і практика офіційного тлумачення Конституції та законів України», 1999,
• «Підстава кримінальної відповідальності за новим Кримінальним кодексом України», 2002,
• «Теоретичні засади Конституції України та їх методологічне значення для правових досліджень», 2003,
• «Злочин, його види та стадії», 2007,
• «Відповідальність за злочини проти громадської безпеки», 2007,
• «Кримінальна відповідальність за порушення виборчих і референдних прав», 2008.

Є співавтором чотирьох підручників з кримінального права України та трьох коментарів КК України. Брав участь у розробленні проекту кримінального кодексу України.

Відзнаки

• заслужений працівник освіти України, 1991
• орден «За заслуги» III ступеня, 2000
• заслужений юрист України, 2003
• Почесний працівник Прокуратури України, 2001,
• Премія імені Ярослава Мудрого, 2002, 2009
• Грамота Верховної Ради України, 2003
• Почесна грамота Верховної Ради України, 2004
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України, 2006
• Державна премія в галузі науки і техніки, 2006

Джерела

• 70-літній ювілей академіка АПрН України В. П. Тихого^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Володимир Тихий [Архівовано 3 січня 2016 у Wayback Machine.]

Література

• Тихий Володимир Павлович // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 960. — ISBN 978-966-937-261-1.

Посилання

• Тихий [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.