Тихий (Ужгородський район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Тихий.

Ти́хий — село в Україні, в Закарпатській області, Великоберезнянському районі. Населення — 650 чол.^[2] Центр Тихівської сільської ради.

село Тихий
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Ужгородський район
Тер. громада	Ставненська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA21100170110090317
Основні дані
Засноване	1599
Перша згадка	1599 (426 років)[1]
Населення	650
Площа	59,463 км²
Густота населення	8,49 осіб/км²
Поштовий індекс	89032
Телефонний код	[phone]
Географічні дані
Географічні координати	48°55′13″ пн. ш. 22°49′34″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	574 м
Водойми	річка Тишанка
Відстань до обласного центру	85 км
Відстань до районного центру	42 км
Найближча залізнична станція	Луг
Відстань до залізничної станції	8 км
Місцева влада
Адреса ради	89032, с. Тихий, тел. 38-2-16
Карта
Тихий
Тихий
Мапа

Географія

Селом протікає річка Безіменна, ліва притока Ужа. Крайнє східне село Лемківщини.

Поряд розташоване Лютнянське газове родовище.

Історія

Засноване у 1588 році шолтисом.

У той час тут мешкали 3 родини. Свою назву село здобуло від або від урочища, або від прізвища шолтиса — Тихий.

Згадка у 1599- як Tiha, у 1773- Ticha, 1808- Ticha, 1851-Tichy, 1813-Tiha.

У 1599 р. тут проживало 20 родин, у 1715 р. не менше 27 сімейств. Село мало свій млин.

Релігія

храм Успіння пр. богородиці. 1892.

Місця, де стояли найдавніші храми в верхній та нижній частинах села, дотепер називаються Гробище і Церковний Грунь.

У середині XVII ст. спорудили церкву св. Михайла в урочищі Кибзюв Грунь або Церковний, те місце звуть Святий Михаїл. Тоді ж спорудили храми в сусідніх селах Гусному (1655) і Сухому (1679). У 1751 р. за священика Івана Волосянського згадують дерев'яну церкву св. арх. Михайла, що була в поганому стані і мала три дзвони та всі необхідні образи і церковні книги. В Сухому тодішній парох А. Бачинський записав 16 грудня 1881 р. на форзаці Требника дату, коли згоріла дерев'яна церква в Лютій, — 13 грудня 1874 p. Через п'ять років після запису, близько 1887 р. таке ж лихо («нечаяний пожар серед полудня») спіткало Михайлівську церкву в Тихому. На тому ж місці силами всього села почали будувати муровану церкву. Камінь брали поблизу села, а вапно — з урочища Вапельниця. Будівництво тривало 5 років, і в 1892 р. відбулося освячення нового храму. На прохання громади майстер-італієць прискорив будівництво, тому замовлений у будапештській майстерні іконостас довелося, за переказом, вкорочувати на 1 м.

У книзі про Кострино костринський парох М. Лендєл записав переказ про те, як у 1800 р. костринці не погодилися обміняти дзвін із жителями Тихого, і тоді тишани самовільно зробили обмін уночі.

В 1892 р. завалилася тишанська церква і дзвін розбився, що спростовує версію про пожежу. На місці дерев'яної церкви збудували муровану, яку посвятив лютянський парох Евген Бачинський у 1897 p., і це знову суперечить даним, зібраним у Тихому. М. Лендєл наголошує, що тишани не мали священика, який би очолив будівництво, і спорудили муровану церкву лише завдяки цілеспрямованості, сильній волі та енергії вірників.

Над входом датою спорудження було вказано 1892 p., а нині написали 1881, що, очевидно, не відповідає дійсності. Найменший дзвін купили Юрій Гойдра, Юрій Баран та Михайло Бартованець у 1922 р. В 1936 р. за священика Юлія Пукана, кураторів Василя Герзанича та Василя Куклишина посвятили ще два дзвони. В 1991 р. зробили ремонт храму.

Колись в цьому храмі в селі Тихий на Великоберезнянщині вінчали, хрестили, освячували… Тепер церковка стоїть пусткою цілий рік — лише один день, 27 вересня, на храмовий празник Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, вона оживає. У церкві немає цінних старовинних ікон чи іншої утварі (все цінне забрав із собою останній греко-католицький парох усередині 40-х років минулого століття, коли був змушений покинути й церкву, й паству — тікав від совєтів). Головна цінність храму на обійсті Герзаничів — древнє Євангеліє, те саме, друковане 1645-го року. Старопис має навіть автограф єпископа Поповича, поставлений 1864-го року. Його газда береже, як зіницю ока. Читають з нього про діяння Господа на літургії лише раз на рік — 27 вересня на Здвиги, як кажуть русини про цей празник.

Біля церкви є хрест, що теж має незвичну історію. Він зроблений із дорогого мармуру (таких хрестів усього два на Закарпатті, зазначає нинішній парох із Тихого). На ньому надпис: «Цей хрест на славу Божу поставив Василь Герзанич, 1918». Це був однофамілець Михайла Михайловича — Герзаничів у Тихому багато. Чоловік йшов на першу світову воювати, й перед тим, як залишити рідне село, зайшов до церкви помолитися — аби Господь уберіг від смерті на війні. Він повернувся живим через шість років, й поставив цей хрест — на знак подяки за своє життя.

Поряд розташоване Лютнянське газове родовище.

Туристичні місця

- храм Успіння пр. Богородиці. 1892.

- Біля церкви є хрест, що теж має незвичну історію. Він зроблений із дорогого мармуру (таких хрестів усього два на Закарпатті)

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 577 осіб, з яких 282 чоловіки та 295 жінок.^[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 504 особи.^[4]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[5]

Мова	Відсоток
українська	99,80 %
російська	0,20 %

Відомі люди

Уродженцем села є Гафіч Володимир Петрович — сержант Збройних сил України, загинув 2014 року під час російського вторгнення.