Ткаченко Зоя Василівна

Зоя Василівна Ткаченко (1943 — 17 січня 1977, Вінниця) — водійка Вінницького тролейбуса. Героїчно загинула внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, врятувавши життя 120 пасажирів. З усіх сил намагалася відчинити двері, аби пасажири змогли залишити палаючий тролейбус, при цьому сама згоріла заживо.

Ткаченко Зоя Василівна
Народилася	1943
Померла	17 січня 1977(1977-01-17)  Вінниця, Українська РСР, СРСР  ·автомобільна аварія
Країна	СРСР
Діяльність	водійка
Нагороди	Орден Трудової Слави 3 ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ткаченко.

Життєпис

У тролейбусне депо прийшла вчитися після десятирічки. Спочатку працювала контролером, а після закінчення школи водіїв почала керувати тролейбусом. За кілька років здобула кваліфікацію водія 1-го класу. За 9-ту п'ятирічку перевезла майже пів мільйона пасажирів^[1][2]. Ударник комуністичної праці 1970 року. Ударник 9-ї п'ятирічки 1975 року. Кавалер ордена Трудової слави 3-го ступеня 1975 року. Займалася парашутним спортом^[3].

На момент аварії їй було 33 роки, залишилися чоловік^[1][2], 13-річний син Віталій та 4-річна донька Ганна^[3].

Аварія

Тролейбус № 107^[3], яким керувала Зоя Ткаченко, йшов маршрутом від ДПЗ №18 до інструментального заводу. Перетнув перехрестя вулиць Островського (Брацлавська) і Привокзальної та влився в транспортний потік, потім проїхав повз залізничний міст. На вулиці Лебединського тролейбус раптово загальмував і внаслідок ожеледиці його занесло на зустрічну вантажівку. Передньою частиною тролейбус вдарився в її бензобак^[1][2]. Обидва транспортні засоби загорілися через пошкодження бензобаку. Лобове скло тролейбуса розбилося і в обличчя Зої Ткаченко вдарив струмінь палаючої рідини^[1][2]. До того, як кабіну водія охопило полум'я, вона встигла тумблером відкрити задні та середні двері й прокричати «Виходьте швидше», але до кнопки передніх дверей не дотягнулася. Жоден зі 120 пасажирів не постраждав^[3]. Аварія сталася о 15 годині 10 хвилин, незадовго до кінця робочої зміни^[1][2].

Пізніше син героїні в інтерв'ю про її подвиг заявив: «Вона козачкою була по матері і по батькові, напевно вона могла таке зробити, бо це в козаків в роду — загинути за друга свого»^[4].

Пам'ять

Зупинка імені Зої Ткаченко у Вінниці

Розпорядженням Вінницького міськвиконкому від 10 жовтня 1988 року тролейбусну зупинку «Насіннєвий завод» перейменовано на «Імені Зої Ткаченко»^[2][5]. На ній встановили меморіальну дошку. Її ім'я навічно занесли до списку ветеранів трамвайно-тролейбусного управління Вінниці. Їй присвячено окремий стенд у музеї ТТУ^[3].

Щорічно 17 січня працівники трамвайно-тролейбусного управління відвідують могилу Зої Ткаченко та несуть квіти, оскільки саме квітами Зоя Ткаченко за власною ініціативою прикрашала на той час територію нового тролейбусного депо^[6].

Посмертно нагороджена відзнакою Вінницького міського голови «За честь і мужність»^[7].

Джерела

• Гордість Вінниччини — Вінницька обласна бібліотека для юнацтва
• Зоя Ткаченко: історія подвигу // УНІАН