Традиція одягання вінків коровам на Зелені свята

Традиція одягання вінків коровам на Зелені Свята — давній український звичай, що є частиною аграрних обрядів, приурочених до Зелених свят (Трійці).^[1][2] Обряд полягає у прикрашанні великої рогатої худоби вінками, сплетеними з польових квітів, трав та гілля. Він має глибокий символізм, пов'язаний із віруваннями у захисну силу рослин, та спрямований на забезпечення здоров'я, плодючості тварин і добробуту господарства.^[3]

Традиція одягання вінків коровам на Зелені Свята

Свято	Зелені свята (Трійця)
Мета	Оберіг для худоби, забезпечення родючості та добробуту, захист від хвороб та злих духів.
Поширення	Волинь, Бойківщина, окремі громади Львівщини та Житомирщини.
Статус	Елемент нематеріальної культурної спадщини Волинської області.

У 2024 році традицію було внесено до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини Волині.^[4]

Історія та походження

Звичай прикрашати худобу вінками сягає дохристиянських часів і є відлунням давніх слов'янських вірувань, пов'язаних із культом природи, родючості та шануванням життєдайної сили землі.^[5] Зелені свята, що збігаються з періодом буйного росту рослинності, вважалися часом, коли межа між світом людей і світом духів стає тоншою, а рослини набувають особливої магічної сили.^[6] Обряди мали переважно апотропеїчний (захисний) характер, спрямований на відлякування злих сил, зокрема відьом, які, за народними повір'ями, могли нашкодити худобі — «відібрати молоко» або наслати хвороби.^[3]

Вінок як оберіг у формі кола — давній символ сонця, неба та безкінечності — відігравав ключову роль у багатьох слов'янських ритуалах. Його захисна функція поширювалася не лише на людей, а й на свійських тварин, які були основою добробуту селянської родини.^[5]

Символізм

Оберіг та родючість

Головне призначення вінка для корови — слугувати оберегом від нечистої сили, хвороб, зурочення та злих духів.^[1] Вважалося, що запашні трави та квіти здатні відлякувати зло. Окрім захисної функції, обряд був спрямований на забезпечення родючості худоби та її продуктивності. Прикрашання тварин символізувало єдність людини з природою та прохання до вищих сил про добробут для всього господарства.^[2]

Символіка рослин

Для плетіння вінків використовували різноманітні польові квіти, трави та гілки дерев, кожна з яких мала своє символічне значення:^[1]

• Береза — символ життя, росту та родючості.
• Полин — найпотужніший оберіг від злих духів та відьом.
• М'ята та Любисток — символи здоров'я та благополуччя.
• Дуб — символ сили та міцності; у селі Ластівка на Львівщині з дубового листя плели вінки для бичків.^[1]
• Барвінок — символ життя та безсмертя.^[7]
• Купальниця (місцева назва на Бойківщині — бартвінок) — вважалася особливою квіткою, що надавала вінку надзвичайної сили.^[8]

Також у вінки вплітали ромашку, конюшину, дзвіночки, деревій, волошки та інші місцеві рослини.^[1]

Обрядовість

Процес одягання вінків на корів супроводжувався низкою ритуальних дій, що різнилися залежно від регіону.

Плетіння вінків

Вінки плели заздалегідь, зазвичай у Зелену суботу або вранці на Трійцю.^[7] Цим займалися пастухи, господині, а також діти та молодь, яких спеціально запрошували.^[9] На Бойківщині процес плетіння супроводжувався співом спеціальних обрядових пісень — ладканок.^[8]

Прикрашання худоби та повернення додому

Коли череду гнали з пасовища додому, пастухи одягали коровам вінки на роги або на шию.^[2] Іноді під час цього промовляли ритуальні слова з побажаннями здоров'я та гарних надоїв.^[9] Повернення уквітчаної череди до села було святковою подією. Односельці виходили дивитися на «гонорових» корів, оцінюючи, чий вінок кращий.^[6] Господарі чекали на свою худобу біля святково прикрашених («замаєних») воріт.^[2]

Подальша доля вінка

Після того як корову заводили у хлів, вінок знімали. Його не викидали, а вішали в хліві, на одвірку або в іншому господарському приміщенні.^[9] Вінок слугував оберегом протягом усього року, до наступних Зелених свят.^[2] Вважалося, що він захищає худобу від хвороб та нещасть. Іноді освячений вінок чи зілля з нього використовували в інших ритуалах: обкурювали худобу для захисту від відьом або кидали у пійло корові, коли та отелилася.^[3]

Регіональні особливості

Волинь

У Копачівській громаді Луцького району традиція добре збережена і є визнаним елементом місцевої спадщини.^[10] Обряд проводять у селах Любче, Підгірне, Залісці, Кременець. Пастухи, які в цей день пасуть чергу, плетуть вінки, а господарі худоби на знак подяки дарують їм гостинці: хліб, пироги, сир, а дітям — солодощі.^[11]

Львівщина

Традиція жива у Східницькій громаді, зокрема в селах Майдан, Ластівка, Сторона та Рибник.^[1] У селі Ластівка існував звичай плести різні вінки: для бичків — з дубового листя, а для телиць — з польових квітів.^[1] На Сколівщині (Бойківщина) особливу шану мала квітка купальниця, а повернення череди супроводжувалося співом обрядових пісень.^[8]

Житомирщина

На теренах Пулинського, Хорошівського та Черняхівського районів у минулому побутував звичай «викрадення корів». У ніч на Трійцю пастухи «викрадали» худобу, випасали її, одягали вінки, а потім повертали господарям, отримуючи за це символічний «викуп».^[3]

Сучасний стан

Попри те, що у багатьох регіонах традиція занепала через зменшення поголів'я худоби в приватних господарствах, у деяких громадах її активно підтримують та відроджують.^[1] Вона розглядається як важлива частина місцевої ідентичності, що об'єднує громаду, передає духовні цінності молодому поколінню та сприяє розвитку культурного життя.^[1]

Включення традиції до Реєстру нематеріальної культурної спадщини на обласному рівні свідчить про її визнання як важливого культурного явища, що потребує збереження та популяризації.^[4] Носіями елемента є мешканці сіл різного віку — від дітей до людей похилого віку (від 7 до 80 років).^[10]

Див. також

• Нематеріальна культурна спадщина України